Заєць-біляк (Lepus timidus)

Належить до родини Зайцеві. «Він, — каже Чудь, — прудкіший, жвавіший, сміливіший, голова в нього коротша, кругліша, опукліша, ніс коротший, вуха менші, щоки ширші, задні ноги довші, підошви густіше вкриті волоссям, ніж у русака, пальці відокремлені один від одного глибокими проміжками, можуть широко розставлятися й озброєні довгими, гострими, кривими, злегка втяжними кігтями. Очі темнішого, бурого кольору. Зазвичай біляк дещо менший за русака, проте трапляються самці масою до 6 кг. Гомілка в нього набагато сильніше зігнута, голова і ніс коротші, вуха менші, задні ноги довші, ніж у русака; цей останній полохливіший за свого альпійського родича».

Улюблена пожива біляка складається з конюшини, ромашки, деревію і фіалок, малорослої верби і кори вовчка. Тим часом аконіт і кущі герані, які, очевидно, і для нього отруйні, він не чіпає навіть у голодні зими. Наситившись, заєць лягає витягнувшись у теплу траву або на освітлений сонцем камінь, на якому його нелегко помітити, оскільки колір його пасує до кольору ґрунту. Він лише зрідка п’є воду.

У грудні, коли Альпи лежать поховані під снігом, цей заєць стає чисто-білого кольору, тільки краї вух залишаються чорними. Весняне сонце, починаючи з березня, спричиняє дивовижну зміну забарвлення. Спочатку у нього спина стає сірою, і по боках дедалі більше сірої шерсті домішується до білої. У квітні він набирає дуже дивного вигляду, стає плямистим або крапчастим. Щодень темно-бурий колір бере перевагу, і ця зміна закінчується лише в травні. У цей час заєць одноколірний, без цяток, як звичайний заєць, шерсть його жорсткіша, ніж у альпійського зайця. Восени уже з першим снігом у нього починають з’являтися окремі білі волоски; але зима швидше настає в Альпах, ніж весна, і зміна забарвлення восени відбувається швидше і закінчується в період від початку жовтня до середини листопада.

У літньому одязі альпійський заєць відрізняється від русака тим, що стає більш оливково-сірого кольору з більшою домішкою чорного, а черево і частина вух у нього залишаються білими; русак улітку набуває рудувато-бурого забарвлення з меншою домішкою чорного, ніж у альпійського зайця, а нижня частина тіла забарвлюється жовтим і білим.

Така само плодовита, як і самка звичайного зайця, альпійська зайчиха щоразу народжує 2—5 малят завбільшки з мишу (по 100—130 г), вже другого дня вони стрибають слідом за матір’ю і дуже скоро починають їсти молоду траву. Перший понос припадає зазвичай на квітень або травень, другий — на липень або серпень; чи буває третій приплід рано навесні або пізно восени, — про це ще сперечаються, хоча мисливці стверджують, що зустрічали з травня до жовтня щомісяця малят завбільшки з чверть дорослої тварини. Вагітність зайчихи триває 30—50 днів.