Хоботні, ряд Prodoscidea

Із видів цього ряду, які населяли Землю, до наших днів дожили лише два, але саме вони, очевидно, і пов’язують теперішні часи з первісним світом.

Хоботні — ряд ссавців. Зрощені ніс і верхня губа утворюють хобот. Різці верхньої щелепи (бивні) дуже розвинені. З'явилися у середньому еоцені в Африці.

Наші слони характеризуються довгим рухомим хоботом і зубами, а саме бивнями, які вважають видозміненими різцями. Тіло коротке і товсте, шия дуже коротка, голова кругла і роздута завдяки порожнинам у верхніх кістках черепа; досить високі стовпоподібні ноги мають по п’ять сполучених між собою пальців і плоскі рогові підошви.

ряд Хоботні

Упродовж кайнозою існувало багато десятків видів хоботних, тільки мамонтів у пліоцені та четвертному періоді було не менше 20 видів. Багато які з них мали хобот і витягнуті вперед бивні. Але деякі, особливо предкові й ухильні форми, були вельми незвичайними, як, наприклад, платибелодони і близькі до них гнатобелодони та амбелодони.

Найважливішим органом слона є хобот — продовження носа, який відрізняється рухливістю, чутливістю, має пальцеподібний відросток на кінці. Він служить одночасно органом нюху, дотику і хапання. Хобот складається з кільчастих і поздовжніх м’язів, розподілених, за Кюв’є, на 40 тисяч окремих пучків, які дозволяють йому не тільки всіляко згинатися, а й витягуватися і скорочуватися. У роті він замінює відсутню верхню губу, а для самої тварини він такий важливий, що життя слона без нього було б неможливе. Будова тіла не дозволяє слонові опускати голову до землі, і тому тварині було б важко живитися, якби цей дивний орган не служив йому відразу як губа, палець, кисть руки і вся рука. Цей хобот прикріплюється до лобових, верхньощелепних, носових і міжщелепних кісток плоскої лицьової поверхні черепа; зверху він заокруглений, знизу сплюснутий і поступово звужується від кореня до кінця.

Усього два види слонів — індійський (Elephas maximus) і африканський (Loxodonta africana) — є останніми представниками хоботних, що збереглися до нашого часу, колись численної групи копитних тварин, історія якої налічує 58 мільйонів років.

ряд Хоботні

Решта органів, навіть органи чуття слона менш примітні. Очі малі, з флегматичним, але добродушним виразом, вуха, навпаки, дуже великі та схожі на клапті шкіри. Пальці так тісно укладені у спільну шкіру, що окремий рух кожного з них неможливий. Вони вкриті, щоправда, маленькими, але міцними, широкими і плоскими, нігтеподібними копитами, які вкривають лише кінці пальців. В азійського слона на передніх ногах по п’ять, на задніх — по чотири такі копита, в африканського — спереду по чотири, ззаду по три. Нерідко трапляється, що одного з копит бракує, оскільки воно випало й абсолютно витіснене завдяки швидкому виростанню інших. Хвіст середньої довжини, досить круглий, доходить до колінного зчленування і закінчується китицею з дуже густих, жорстких, схожих на дріт щетин.

Бетс розповідає навіть про одного вбитого 1856 року на південь від Замбезі слона, у якого було 9 цілком розвинених бивнів — 5 на правій, 4 на лівій щелепі. Вони були розташовані один за одним і почасти прямі, почасти загнуті вниз або назад; дві найбільші пари важили приблизно по 30 кг кожна, інші були значно меншими.

У верхній щелепі у слона два надзвичайно розвинених бивні, але немає ні різців, ні іклів, а зазвичай лише по одному великому кутньому зубу в кожній щелепі. Цей зуб складається з досить значної кількості окремих пластинок емалі, які з’єдані між собою особливою сполучною речовиною. Вони утворюють на жувальній поверхні в азійського слона стрічкоподібні, в африканського — ромбоподібні фігури. Коли кутній зуб завдяки жуванню настільки стирається, що не може більше виконувати свою функцію, то позаду нього утворюється новий, який поступово посувається вперед і починає діяти, перш ніж випаде залишок попереднього. Спостерігали, що така зміна зубів відбувається 6 разів протягом життя, і тому можна сказати, що у тварини буває до 24 кутніх зубів. Бивні, які не змінюються, ростуть безперервно і тому можуть досягати значної довжини і ваги.

Окрім кількості копит, форми голови і розташування емалевих пластинок у кутніх зубах, азіатські й африканські слони розрізняються ще і тим, що у перших, незважаючи на великий череп, вуха відносно малі та бивні тонкі, а у других вуха дуже великі та бивні дуже товсті. Крім того, більша частина самок першого виду зовсім не має бивнів, і небагато які мають лише зародкові, у другого виду, навпаки, більша частина самок має досить великі бивні, хоча й менші, ніж у самців.

ряд Хоботні

Іноді в Африці доводиться чути розповіді про слонів із подвійними або потрійними бивнями. Найдовші з відомих бивнів тих видів слонів, які нині живуть, привозять з Африки, із зони озер. Вестендарп має зуб із Середньої Африки завдовжки 2,94 м, а з північної частини Бекер привіз зуб, що має довжину, за Стерндалем, навіть 3,27 м. Ці зуби, проте, тонкі і відносно легкі: так, перший із них важить лише 44 кг.

Бивні азійського слона набагато менші, ніж у африканського, і рідко досягають довжини понад 1,6 м і 20 кг ваги.

Обидва види слонів були добре відомі давнім людям і вже давно досить часто привозилися живими до Європи. «Стародавні єгиптяни, — говорить Дюміхен, — знали не тільки африканський вид, а й слонів далекої Індії та високо цінували і тих, і інших. Цінні бивні цих гігантів тваринного царства складали у всі часи єгипетського панування головну частину щорічної дані, яку повинні були платити фараонові жалюгідні жителі Куша і негри, що жили ще південніше, а також народи Азії, які перебували під владою Єгипту.»

Перший відомий нам предок сучасних слонів — меритерій. Завбільшки він був зі свиню — його зріст не перевищував 60 см. Огрядну статуру, могутні кінцівки і широкі сплощені стопи успадкували від нього всі представники групи.

Наскільки відомо з історії, Дарій перший використав слонів для військових цілей, а саме проти Олександра Великого. Із здобутих цим останнім слонів Арістотель бачив деяких і зміг досить точно описати цю тварину. Починаючи з цього часу слони часто згадуються в історії. Майже 300 років поспіль їх використовували навіть у Європі в нескінченних війнах, які точилися між різними народами через всесвітнє панування, поки нарешті римляни не вийшли переможцями з цих битв. Але поряд з індійськими слонами використовувалися й африканські, і саме карфагеняни вміли дресирувати цих тварин і користуватися ними під час війни, хоча пізніше африканських слонів вважали нездатними до приручення.