Хоботні, ряд Prodoscidea
Із видів цього ряду, які населяли Землю, до наших днів дожили лише два, але саме вони, очевидно, і пов’язують теперішні часи з первісним світом.
Хоботні — ряд ссавців. Зрощені ніс і верхня губа утворюють хобот. Різці верхньої щелепи (бивні) дуже розвинені. З'явилися у середньому еоцені в Африці.
Наші слони характеризуються довгим рухомим хоботом і зубами, а саме бивнями, які вважають видозміненими різцями. Тіло коротке і товсте, шия дуже коротка, голова кругла і роздута завдяки порожнинам у верхніх кістках черепа; досить високі стовпоподібні ноги мають по п’ять сполучених між собою пальців і плоскі рогові підошви.
Упродовж кайнозою існувало багато десятків видів хоботних, тільки мамонтів у пліоцені та четвертному періоді було не менше 20 видів. Багато які з них мали хобот і витягнуті вперед бивні. Але деякі, особливо предкові й ухильні форми, були вельми незвичайними, як, наприклад, платибелодони і близькі до них гнатобелодони та амбелодони.
Найважливішим органом слона є хобот — продовження носа, який відрізняється рухливістю, чутливістю, має пальцеподібний відросток на кінці. Він служить одночасно органом нюху, дотику і хапання. Хобот складається з кільчастих і поздовжніх м’язів, розподілених, за Кюв’є, на 40 тисяч окремих пучків, які дозволяють йому не тільки всіляко згинатися, а й витягуватися і скорочуватися. У роті він замінює відсутню верхню губу, а для самої тварини він такий важливий, що життя слона без нього було б неможливе. Будова тіла не дозволяє слонові опускати голову до землі, і тому тварині було б важко живитися, якби цей дивний орган не служив йому відразу як губа, палець, кисть руки і вся рука. Цей хобот прикріплюється до лобових, верхньощелепних, носових і міжщелепних кісток плоскої лицьової поверхні черепа; зверху він заокруглений, знизу сплюснутий і поступово звужується від кореня до кінця.
Усього два види слонів — індійський (Elephas maximus) і африканський (Loxodonta africana) — є останніми представниками хоботних, що збереглися до нашого часу, колись численної групи копитних тварин, історія якої налічує 58 мільйонів років.
Решта органів, навіть органи чуття слона менш примітні. Очі малі, з флегматичним, але добродушним виразом, вуха, навпаки, дуже великі та схожі на клапті шкіри. Пальці так тісно укладені у спільну шкіру, що окремий рух кожного з них неможливий. Вони вкриті, щоправда, маленькими, але міцними, широкими і плоскими, нігтеподібними копитами, які вкривають лише кінці пальців. В азійського слона на передніх ногах по п’ять, на задніх — по чотири такі копита, в африканського — спереду по чотири, ззаду по три. Нерідко трапляється, що одного з копит бракує, оскільки воно випало й абсолютно витіснене завдяки швидкому виростанню інших. Хвіст середньої довжини, досить круглий, доходить до колінного зчленування і закінчується китицею з дуже густих, жорстких, схожих на дріт щетин.
Бетс розповідає навіть про одного вбитого 1856 року на південь від Замбезі слона, у якого було 9 цілком розвинених бивнів — 5 на правій, 4 на лівій щелепі. Вони були розташовані один за одним і почасти прямі, почасти загнуті вниз або назад; дві найбільші пари важили приблизно по 30 кг кожна, інші були значно меншими.
У верхній щелепі у слона два надзвичайно розвинених бивні, але немає ні різців, ні іклів, а зазвичай лише по одному великому кутньому зубу в кожній щелепі. Цей зуб складається з досить значної кількості окремих пластинок емалі, які з’єдані між собою особливою сполучною речовиною. Вони утворюють на жувальній поверхні в азійського слона стрічкоподібні, в африканського — ромбоподібні фігури. Коли кутній зуб завдяки жуванню настільки стирається, що не може більше виконувати свою функцію, то позаду нього утворюється новий, який поступово посувається вперед і починає діяти, перш ніж випаде залишок попереднього. Спостерігали, що така зміна зубів відбувається 6 разів протягом життя, і тому можна сказати, що у тварини буває до 24 кутніх зубів. Бивні, які не змінюються, ростуть безперервно і тому можуть досягати значної довжини і ваги.
Окрім кількості копит, форми голови і розташування емалевих пластинок у кутніх зубах, азіатські й африканські слони розрізняються ще і тим, що у перших, незважаючи на великий череп, вуха відносно малі та бивні тонкі, а у других вуха дуже великі та бивні дуже товсті. Крім того, більша частина самок першого виду зовсім не має бивнів, і небагато які мають лише зародкові, у другого виду, навпаки, більша частина самок має досить великі бивні, хоча й менші, ніж у самців.
Іноді в Африці доводиться чути розповіді про слонів із подвійними або потрійними бивнями. Найдовші з відомих бивнів тих видів слонів, які нині живуть, привозять з Африки, із зони озер. Вестендарп має зуб із Середньої Африки завдовжки 2,94 м, а з північної частини Бекер привіз зуб, що має довжину, за Стерндалем, навіть 3,27 м. Ці зуби, проте, тонкі і відносно легкі: так, перший із них важить лише 44 кг.
Бивні азійського слона набагато менші, ніж у африканського, і рідко досягають довжини понад 1,6 м і 20 кг ваги.
Обидва види слонів були добре відомі давнім людям і вже давно досить часто привозилися живими до Європи. «Стародавні єгиптяни, — говорить Дюміхен, — знали не тільки африканський вид, а й слонів далекої Індії та високо цінували і тих, і інших. Цінні бивні цих гігантів тваринного царства складали у всі часи єгипетського панування головну частину щорічної дані, яку повинні були платити фараонові жалюгідні жителі Куша і негри, що жили ще південніше, а також народи Азії, які перебували під владою Єгипту.»
Перший відомий нам предок сучасних слонів — меритерій. Завбільшки він був зі свиню — його зріст не перевищував 60 см. Огрядну статуру, могутні кінцівки і широкі сплощені стопи успадкували від нього всі представники групи.
Наскільки відомо з історії, Дарій перший використав слонів для військових цілей, а саме проти Олександра Великого. Із здобутих цим останнім слонів Арістотель бачив деяких і зміг досить точно описати цю тварину. Починаючи з цього часу слони часто згадуються в історії. Майже 300 років поспіль їх використовували навіть у Європі в нескінченних війнах, які точилися між різними народами через всесвітнє панування, поки нарешті римляни не вийшли переможцями з цих битв. Але поряд з індійськими слонами використовувалися й африканські, і саме карфагеняни вміли дресирувати цих тварин і користуватися ними під час війни, хоча пізніше африканських слонів вважали нездатними до приручення.