Броненосець шестипоясний (Euphractus sexcinctus)
Довжина його, включаючи хвіст завдовжки 20 см, дорівнює 56—60 см. Позаду вух у нього знаходиться смуга, що складається з 8 щитів; між плечовим і крижовим панциром 6 широких поясів. Панцир буро-жовтий, зверху темніший, шкіра блідого буро-жовтого кольору.
Азара говорить, що броненосці влаштовують свої житла головним чином під мурашниками і житлами термітів. Це дуже зручно для них, оскільки вони можуть збирати свою основну поживу і вдень. Броненосці підривають знизу мурашники і з Удають їхніх мешканців, і нора, таким чином, виявляється їм не потрібна. Окрім мурашок і термітів, вони поїдають жуків і їхніх личинок, гусінь, коників і земляних черв 'яків.
Броненосці не живуть довго на одному місці, а часто міняють лігво. Воно являє собою викопану ними нору у вигляді галереї завдовжки 1—2 м. При вході нора кругла, і залежно від розмірів тварини діаметр її коливається від 20 до 60 см. До кінця нора розширюється, так що тварина може вільно повертатися в глибині нори. Напрямок ходу різний. Спочатку він іде вниз під кутом приблизно 45°, потім повертає і йде то прямо, тобто горизонтально, то завертає в той чи інший бік. В таких норах броненосці проводять весь час, вільний від добування їжі. У безлюдних місцевостях вони виходять з нори і вдень, якщо небо вкрите хмарами і їм не заважає яскраве сонячне світло. У населених місцях тварини не залишають своїх осель до настання сутінків, але потім бродять цілу ніч. їм, мабуть, байдуже, чи знайдуть вони зворотний шлях до своєї нори, чи ні; якщо вони заблукають, то вириють собі нову.
Звичайно всі броненосці рухаються повільним кроком. Робити стрибки або швидко і вправно повертатися вони не в змозі.
Брак спритності винагороджується у них великою м’язовою силою. Завдяки їй вони швидко зариваються в грунт, і притому в таких місцях, де кайло насилу входить у землю, наприклад, біля підніжжя горбиків, побудованих термітами. Дорослому броненосцю, що почув близькість ворога, достатньо трьох хвилин, щоб викопати хід, який значно перевершує у довжину його тіло. При ритті броненосці дряпають землю кігтями передніх кінцівок і відкидають розпушену землю назад задніми лапами.
Їхні нори ніколи не бувають ширші, ніж це потрібно для того, щоб проникнути в них, тому тварині варто лише трохи зігнути спину і краї поясів зверху, а гострі кігті знизу чинять такий опір, що людині стає не під силу витягти тварину з нори. Броненосці часто звільняються вже тоді, коли їх вдається вирвати з нори, раптово згинаючись і знову розпрямляючись, як пружина.
Залежно від часу запліднення самка народжує або взимку, або навесні. Незважаючи на невелику кількість сосків, у неї буває 4—6 дитинчат. Протягом декількох тижнів мати дбайливо ховає їх у своїй норі. У дитинчат важко розрізнити стать, тому бразильці вважають, що всі дитинчата одного приплоду — або самці, або самки. Ймовірно, час годування дитинчат молоком триває недовго, оскільки скоро вони починають бігати по полях. Як тільки вони трохи підростуть, кожний прямує своїм шляхом, і самка вже більше не піклується про своє потомство. Взагалі броненосці живуть поодинці, окрім хіба того випадку, коли в норі поміщається мати з дитинчатами, які ще смокчуть матір.
Броненосці риють таку кількість нір, що буває досить важко відрізнити жиле житло від кинутого. Проте досвідчені індіанці вміють розпізнавати житлові нори.
Окрім людей, їм докучають великі кішки і бразильський вовк. Проте, мабуть, всі ці вороги заподіюють їм не дуже багато шкоди, оскільки в тих місцях, де людина дає їм спокій, їх завжди багато.
З органів чуття у них найкраще розвинений нюх, слух — слабкий, а очі абсолютно не пристосовані до яскравого сонячного світла, та й у сутінках придатні лише для того, щоб розглянути предмети, які знаходяться дуже близько.