Скунси
Всі тварини з родини Куницеві поширюють навкруги себе «пахощі»; але серед них ми виділяємо американських вонючок — скунсів. Це таки справжні вонючки! Жодна лабораторія, жодна помийна яма, жодне місце для вивезення падла — коротше кажучи, жоден сморід не може порівнятися з тим, який поширюють такі красиві на вигляд вонючки-скунси і який тижнями та місяцями тримається на речах, просочених ним. Тому-то, незважаючи на незначні розміри, вонючок можна віднести до одних із найголовніших ворогів людини, оскільки варто їм тільки обприскати кого-небудь своєю рідиною, і ця нещасна людина надовго буде змушена залишити людське товариство. Через цю рідину може зробитися нежилим цілий будинок, а у величезному магазині дорогоцінні речі, просочившись цим запахом, можуть стати непридатними.
Василь Пєсков розповідає: «Цей безстрашний звір тікати від ворогів навіть не намагається, він знає силу своєї безвідмовно діючої зброї. Застосовувати її скунс не поспішає — навіщо витрачати «боєзапас» ? Звір стає стовпчиком на передні лапи, обертаючи до супротивника зад. Кого хоч раз наздогнав заряд смердючої рідини, випущеної скунсом, обійде звіра десятою дорогою, хай навіть це буде ведмідь. А хто ще не навчений і кинеться на скунса, спокусившись його чорно-білим хутром, матиме науку на все життя. Самовпевненість скунса обертається проти нього на дорозі. Машину він теж намагається налякати. Закінчується це тим, що шкурка звіра залишається розпластаною на шосе, а сильний запах розім'ятих його залоз здалеку відчуваєш, добре собі уявляючи, як розігралася маленька трагедія».
Вонючки відрізняються від решти борсуків більш видовженим тілом, довгим пухнастим хвостом, великим роздутим носом, чорним кольором шерсті з білими смугами на тілі. Голова порівняно з тілом мала і загострена; ніс надзвичайно непривабливий, не вкритий волоссям і товстий; маленькі очі дуже гострозорі; вуха малі та заокруглені; короткі кінцівки закінчуються помірно великими ступнями з п’ятьма майже абсолютно зрослими один з одним пальцями з досить довгими, але зовсім не сильними, злегка загнутими кігтями; нижня частина п’ят, принаймні їхня м’ясиста частина, гола. Зубна система складається з 32 або 34 зубів. Смердючі залози досить великі, відкриваються всередину прямої кишки і мають особливий стискальний м’яз.
Основна речовина в хімічній зброї скунса — етилмеркаптан. Людина відчуває його, навіть якщо вдихне тільки 2*10-12 г. Той, у кого потрапила хоч крапля цієї родини, не ризикне декілька днів з'являтися на людях, навіть якщо добре вимиється і змінить одіж. Дуже стійкий запах.
Кожна залоза, за Гензелем, являє собою порожнину завбільшки з волоський горіх, стінка якої вкрита залозистим шаром, а зовні — м’язовою тканиною. Порожнистий простір наповнений жовтою густою рідиною, яку за допомогою стискального м’яза тварина може випорскувати з анального отвору у вигляді тонкої жовтої цівки, що б’є на декілька метрів, і внаслідок швидкого розпилення забруднити повітря на декілька метрів довкола. У дорослих тварин, а також у самців ця рідина більш пахуча, ніж у молодих і в самок, дія її також посилюється під час тічки.
Вонючки вдень сплять у підземних норах, влаштованих під уламками скель або під корінням дерев. Із настанням сутінків вони виходять на пошуки поживи,яка, мабуть, складається виключно з жуків-гнойовиків.
Живляться різноманітною тваринною і рослинною їжею.
Вонючок не можна зарахувати до тварин власне лісових; живуть вони в місцевостях трав’янистих і порослих чагарником набагато частіше, ніж у високостовбурних лісах. Протягом дня вони сплять, сховавшись в дуплистих деревах, у розколинах скель і в земляних норах, які самі собі і виривають; уночі вони прокидаються і починають жваво розшукувати здобич — черв’яків, комах, земноводних, птахів і невеликих ссавців. Утім, їдять вони також ягоди і коріння. До своєї зброї вони вдаються тільки в тих випадках, коли бувають роздратовані або коли, переслідувані, відчувають страх перед ворогом. У разі небезпеки вони утримують на значній відстані навіть найбільш кровожерних та хижих кішок; єдиний гідний супротивник скунсів — дуже люті собаки, які самовіддано накидаються на них навіть тоді, коли їх окропили тією гидотою.