Олень благородний (Cervus elaphus)
Належить до родини Олені підряду Жуйні. Струнка тварина надзвичайно сильної і красивої статури. Довжина тіла досягає 1,85—2,15 м, з яких близько 15 см припадає на хвіст; висота в холці 1,2—1,5 м, важать 160—170 кг; але трапляються і надзвичайно великі олені, які важить 300 кг і більше. Самки значно менші на зріст і звичайно інакше забарвлені. Взимку волосся ості сірувато-буре, влітку більше червонувато-буре; підшерсток попелясто-сірий з бурими кінчиками. Біля морди забарвлення волосся переходить в чорнуватий, біля хвоста — в жовтуватий колір. Тільки у телят у перші місяці життя на червонувато-бурому тлі з’являються білі плями.
Олень благородний — вид оленя, що включає багато підвидів і досить поширений у Європі, Азії і в Північній Америці. Літнє хутро має насичений червоно-бурий колір, узимку ж стає сірувато-бурим. Олень-самець може досягати висоти в холці до 1,4 м і мати роги завдовжки до 1 м. Роги бувають тільки у самців; вони скидають їх щорічно, після чого вони виростають ще гіллястішими, досягаючи повного розвитку у 6-річному віці.
Ще й зараз олені живуть майже по всій Європі, за винятком Далекої Півночі, а також на значній частині Азії. Межа їх поширення в Європі тягнеться до 65°, а в Азії до 55° північної широти; південною межею служать Кавказ і гори Маньчжурії. Олені віддають перевагу гористим місцевостям перед рівнинами; особливо вони люблять простори, вкриті лісом, головним чином листяним. Старі самки, телята, однорічні і дворічні самці і самки звичайно живуть разом; більші марали утворюють окремі невеликі стада; старі самці переважно живуть поодинці до настання тічки у самок. На чолі стада постійно знаходиться самка — ватажок, діям якої підкоряються всі інші. Це відбувається навіть під час тічки, поки самець не розжене самок. Узимку олені спускаються з гір у долини, влітку підіймаються на вершини лісистих гір. Через м’які роги великі олені змушені жити або в дуже низькому чагарнику, або в негустому лісі, де вони не чіпляються рогами за гілки. Весь день олені лежать в лігвах і лише надвечір виходять пастися, причому влітку дещо раніше, ніж узимку. Тільки в місцевостях, де вони почувають себе цілком безпечно, вони іноді пасуться і вдень.
Усі рухи благородного оленя легкі, витончені й одночасно граціозні, особливо відзначаються своєю благородною поставою самці. Звичайна хода марала досить швидка; дрібним кроком він просувається вперед дуже швидко, а в галопі майже з неймовірною швидкістю.
Роги в оленя сидять на короткій дудці. Біля коренів стовбури рогів дуже загинаються назад і в сторони, потім вони загинаються всередину і зближуються своїми кінцями. Великі роги важать 5—8 кг, але нині як виняток досягають 10—12 кг і більше. Стовбури, зміряні по вигинах, можуть досягати довжини 80— 120 см, а в окремих випадках навіть 130 см.
З органів чуття благородного оленя слух, нюх і зір розвинені чудово. Він чує людину на відстані до 600 кроків, У нього також надзвичайно гострий слух; його слух ке промине ані найменшого шереху, що чується в лісі. Вони надзвичайно боязкі і полохливі, але не розумні і не тямущі. Самки ніжніші, податливіші — одне слово, добродушніші за самців, але, загалом, схожі на них.
Узимку пожива оленів складається з озимих посівів і багатьох рослин, що ростуть поблизу джерел, з бруньок, деревної кори, вересу, листя ожини, омели; навесні поживою їм служать бруньки і молоді пагони з листям і без них, усілякі трави і злаки; пізніше вони їдять хлібні зерна, ріпу, капусту, різні плоди, картоплю, горішки буків і жолуді. Як і більшість жуйних тварин, олені полюбляють сіль.
Великі марали скидають роги вже в лютому, найпізніше в березні й остаточно міняють їх до кінця липня; молоді олені, головним чином однорічні самці, часто носять роги ще в травні, але вже в серпні вони остаточно міняються. Зі зміною рогів збігається линька оленів. Після того як олень змінив роги, у нього з’являється волосся літнього покриву, а до того часу, коли линька і зміна рогів закінчені, самки теляться. Олень спаровується ще в літньому покриві; волосся ості у нього починає випадати незабаром після спаровування, а потім поступово розвивається зимовий покрив.
Більшу частину року самці і самки тримаються окремо. У період гону кожний самець збирає гарем із самок і охороняє їх та свою територію від усіх чужаків. Приблизно через 8 міс. після спаровування самка залишає стадо і народжує єдине оленя.
Самка вважається дорослою вже на третьому році життя, самцеві потрібно ще декілька років, перш ніж він матиме всі права на самостійне панування в стаді.
«Тічка, — говорить Дітріх Вінкель, — у оленів починається на початку вересня і триває до середини жовтня. Вже наприкінці серпня, коли олені найбільш вгодовані, у найбільших починається статеве збудження.
З ранку до вечора стогне ліс від криків самців, які в цей час живляться тільки найнеобхіднішим і лише іноді вирушають освіжитися в сусідньому джерелі або в калюжі, куди їх повинні супроводжувати і самки.
Інші менш щасливі суперники заздрісно відповідають на їхні крики. Вони наближаються з твердим рішенням випробувати всі засоби, ' щоб хоробрістю або хитрістю зайняти їхні місця. Тільки-но олень, що знаходиться біля самок, помітить іншого, як, палаючи ревнощами, готується до зустрічі останнього. Починається поєдинок, що нерідко закінчується смертю одного, а іноді й обох супротивників. Опустивши роги, вони люто кидаються один на одного і з гідною здивування спритністю стараються по черзі то завдати удару супротивнику, то відбити його. Відомі випадки, коли під час поєдинку роги оленів до того міцно спліталися, що наслідком цього була смерть обох. Часто протягом декількох годин поєдинок залишається невирішеним. Переможений залишає поле битви лише в разі щонайповнішої знемоги; переможець отримує нагороду у вигляді прихильності самок, що спостерігали за ходом битви. Під час бою іноді зовсім молодим самцям ненадовго вдається заволодіти правами, за які старші так наполегливо б’ються; вони підкрадаються до самок і користуються тим, що звичайно випадає на їхню долю лише через три тижні, коли більші олені, абсолютно знесилені, залишають місця спаровування.
Вагітність самки триває 40—41 тиждень. Наприкінці травня або в червні, залежно від того, коли сталося запліднення, вона народжує одне, в окремих випадках двоє дитинчат. Коли наближається час пологів, самка шукає самоти і спокою в гущавині лісу. Телята перші три дні свого життя до того безпорадні, що не рушають з місця. їх можна навіть узяти на руки. В цей час мати рідко залишає їх навіть на короткий термін; якщо її сполохати, вона тікає, але тільки для того, щоб удаваною втечею відвернути справжню або уявну небезпеку. Теля ссе матку до настання наступної тічки і ще молодим вчиться вибирати придатну для себе рослинну їжу».
На сьомому місяці в нього виростають роги, і з цього часу він міняє свою головну прикрасу вже щорічно. У марала з дванадцятьма гілками вперше з’являється крона. Більш як двадцять правильних гілок на обох рогах трапляються надзвичайно рідко.
Ворогами оленя є вовк, рись, росомаха і зрідка ведмідь. Найстрашніші з них — вовк і рись. Вовки зграями переслідують оленів у глибокому снігу, ганяючи їх до знемоги; рись кидається зверху їм на шию, коли вони, нічого не підозрюючи, проходять повз дерево. Але найстрашнішим ворогом є і буде людина.
Дуже потерпають олені від деяких видів гедзів. Ці комахи відкладають під шкіру яйця, причому личинки продірявлюють бідолашним тваринам майже всю шкуру. Воші, що кубляться у волоссі, мухи і комарі також турбують оленів. Щоб позбутися цих украй ненависних комах, вони часто цілими годинами сидять у воді. Крім того, олені схильні до багатьох захворювань. Сибірська виразка нерідко є для них поголовною хворобою; запалення печінки, пронос, цинга і сухоти іноді призводять до страшних спустошень; багато оленів гине холодними зимами з голоду і від холоду.