Орікс справжній, або сарнобик (Oryx gazella)
Типовий представник роду Сарнобики родини Порожнисторогі підряду Жуйні. Довжина тіла цієї тварини 2,4 м, довжина хвоста 40 см, а висота в холці 1,2 м. Шерсть, густа і гладка, складається з короткого, жорсткого волосся, яке майже скрізь однакової довжини, за винятком гриви, що стирчить у вигляді гребеня зверху на шиї і на передній частині спини, а також пасма довгого щетинистого волосся знизу на шиї. Шия, холка, спина і боки мають жовтувато-біле забарвлення; голова, вуха, верхня частина стегон, груди, живіт і кінцівки донизу від останнього суглоба — сліпучо-білі. Смуга на лобі, широка пляма на носі, смуги, що йдуть від рогів до очей і тягнуться до нижньої щелепи, і дві паралельні до них смуги, що відділяють біле забарвлення голови від жовтувато-сірого, а також зовнішній край вух — зовсім чорні. Завдяки такому забарвленню сарнобик здалеку здається загнузданим. Великі чорні роги, які є в особин обох статей, або тільки злегка загнуті, або прямі; нижня їх половина має кільчасті горбики, верхня гладка. У самців роги товщі, але й помітно коротші, ніж у самок. У самців роги досягають 105, у самок 120 см. Наскільки відомо, сарнобик поширений тільки в Південній Африці.
Орікс — три види антилоп із майже прямими тонкими рогами, розташованими зразу ж за очима. У сарнобика (Oryx gazella) шерсть кремового кольору з шоколадними панчохами. Через морду проходять темні смуги, на лобі часто є темна пляма. Тварина може досягати висоти в холці 1,2 м, довжина рогів — 1м.
Способом життя всі види сарнобиків схожі між собою. Сарнобики живуть звичайно парами або дуже невеликими групами; часто можна побачити одну самку з телям. Тільки зрідка трапляються трохи більші стада чисельністю 20 з гаком голів. Сарнобики уникають лісів; у Кордофані вони тримаються виключно в степу. Тут багата рослинність дає їм ситний корм, так що до настання зими, вони встигають набрати достатню кількість жиру, щоб якийсь час прожити на сухій траві і голих гілках. Тільки кущі мімоз, що ростуть там і сям, урізноманітнюють їм раціон. Об’їдаючи листя, сарнобики високо підносять шию і спираються передніми ногами на стовбур дерева, щоб дістати високі гілки.
«Сарнобик, — говорить Гордої і Кюммінг, — здається, самою природою призначений для того, щоб населяти сухі степи Південної Африки; будова його тіла чудово пристосована до життя в цій місцевості. Він мешкає в таких безплідних місцях, де, здається, і коник не знайшов би собі поживи, і, незважаючи на жахливий жаркий клімат своєї батьківщини, обходиться абсолютно без води».
Сарнобики — прудконогі тварини. Крок у них легкий, рись тверда, галоп важкий, але тривалий і рівномірно прискорюється. Проте сарнобика, як повідомляє Селус, на коні можна так загнати, що він від утоми врешті-решт зупиняється. З іншими антилопами сарнобики живуть, мабуть, у злагоді, принаймні південноафриканський сарнобик часто мирно пасеться поряд з канною. Треба сказати, що сарнобики хоча й полохливі, але характером швидше нагадують биків. У мить небезпеки сарнобик кидається не тільки на собак, але й на людину. На Гордона Кюммінга, як він пише сам, напав сарнобик, і він врятувався від смерті тільки тому, що тварина, яка бігла на нього, впала знесилена від втрати крові за декілька кроків.
