Вівцебик, або бик мускусний (Ovibos moschatus)
Належить до родини Порожнисторогі підряду Жуйні. Південна межа зони його поширення проходила раніше на 15° південніше, але зараз в Америці, в єдиній частині світу, де він живе, вона починається тільки з 60° північної широти. За Гартлаубом, який зібрав різні повідомлення північних мандрівників про вівцебика, зона його поширення тягнеться через тундру північноамериканського материка на острови, що лежать далі на північ, і на велику частину Гренландії.
Зібравшись у стадо, чисельність якого часто змінюється, вони розташовуються переважно в долинах і низовинах. Биків у стаді завжди небагато порівняно з кількістю корів, рідко буває більше двох або трьох цілком дорослих, оскільки під час спаровування вони жорстоко б’ються і бійки ці нерідко закінчуються смертю одного з супротивників.
Загальна довжина тіла вівцебика, включаючи короткий хвіст завдовжки 7 см, дорівнює 2,44 м, висота в холці 1,1м. Тулуб тримається на коротких і сильних ногах однакової довжини; шия коротка і товста; хвіст має вигляд захованого в шерсті відростка; голова дуже важка, відносно вузька і висока; лоб майже повністю закритий рогами, оскільки, дуже широкі і плоскі біля основи, вони так зближуються посередині, що між ними залишається тільки вузька і глибока борозна; вони до половини своєї довжини вкриті поздовжніми валиками, які можна помітити ще на кінцях у вигляді тонких смуг; надбрівні дуги великі; довгасто-закруглені і не дуже маленькі вуха прикриті шерстю; очі малі; великі овальні ніздрі з голими краями розташовані криво. Велика незграбна морда має товсті губи. Копита великі, широкі і круглі; додаткові копитця малі і сидять високо. Роги забарвлені в світло-сірий роговий колір, копита — в темний.
Вівцебик — вид ссавців з підродини Ґвинторогі родини Порожнисторогі, поширений в арктичних реґіонах Північної Америки. Вівцебик стоїть ближче до баранів і кіз, ніж до биків. Висота в холці 1,5 м, голова довга і має роги, загнуті назовні і вниз, а потім вгору. Волосяний покрив — довга чорна шерсть, що звисає, як торочка, навколо присадкуватих ніг, вкритих, на відміну від тулуба, білим хутром. Значну частину року вівцебики пасуться стадами чисельністю від 4 до 100 особин. Самці в період гону украй агресивні, і їхні мускусні залози видають сильний запах. Самки народжують по одному теляті раз на 2 роки і ревно оберігають їх. Теля ссе матір протягом 9 місяців.
Тулуб вкритий надзвичайно густим хутром, верхня частина морди і ноги — теж. Досить товсте волосся ості скрізь довге і злегка хвилясте, від підборіддя до грудей подовжується в гриву, що майже досягає землі, а з боків, особливо ззаду, спускається до копит у вигляді довгої торочки. Хутро дуже довге на загривку, утворює тут щось на зразок сідла, яке починається за рогами і лежить з обох боків шиї, закриваючи навіть вуха. Тільки грива, що дедалі більше подовжується від підборіддя, складається з гладкого волосся. Решта хутра всюди хвиляста, на краях спинного сідла кучерява, збита на зразок повсті, на морді волосся відносно коротке, але все-таки досягає 7 см завдовжки. За винятком морди і ніг, вкритих гладким волоссям, всюди між остю помітний густий підшерсток. Загальне темно-буре забарвлення, на морді й гриві переходить у темне; на сідлі шерсть світліша. Теля через декілька днів після народження майже зовсім схоже на дорослу тварину, вкрите густим хутром і відрізняється тільки тим, що блідо-сірий колір хутра підіймається вище на ногах, а спина і підхвістя світліші, ніж у дорослих.
Вівцебики страждають від комарів. Прагнучи захиститися від своїх мучителів, бики часто валяються в болотах і трясовині, вибирають менш відкриті місця для стоянок. Наприкінці серпня відбувається спаровування, а наприкінці травня, через 9 місяців, корова телиться.
Незважаючи на незграбну фігуру, вівцебики рухаються досить легко. Подібно до кіз, вони видираються на скелі, без жодних зусиль підіймаються на стрімкі урвища.
Зір і слух у цих тварин, мабуть, не дуже розвинутий. Зате нюх, навпаки, незважаючи на поганий розвиток слизової оболонки на морді, має бути тонким.
М’ясу цих тварин властивий завжди помітний мускусний запах; проте у корів він не такий сильний.