Землерийкові, родина (Soricidae)

Землерийки серед комахоїдних посідають таке ж саме місце, як куниці серед хижаків. Землерийки разом з кажанами можуть вважатися найменшими зі всіх ссавців: складені вони дуже пропорційно і за своїм зовнішнім виглядом нагадують щурів і мишей. Тулуб у них тонкий, голова довга, морда видовжена, зубна система дуже повна і складається з надзвичайно гострих зубів; з кожного боку щелеп у землерийок по 2—3 різці, іноді з щербинами, 3—5 псевдокутніх і 3—4 справжніх кутніх із чотирма чи п’ятьма зубцями. Власне іклів у них немає. 12—14 хребців підтримують ребра, 6—8 не мають ребер, 3—5 складають крижову кістку і 14—28 — хвіст. По боках тулуба або біля кореня хвоста помітні особливі залози. Тіло вкрите м’яким бархатистим волоссям, губи, лапи і хвіст — жорстким, щоки — довгими вусами, краї ступні — міцною щетиною, що різко відмежовується від голих ступень.

Більшу частину землерийок можна вважати плодючими тваринами, оскільки вони народжують від 4 до 10 дитинчат. Дитинчата з’являються на світ голими, із заплющеними очима, але розвиваються дуже швидко і вже через місяць бувають у змозі займатися самостійним промислом.

Нині землерийки поширені по всьому Старому Світові і в Північній Америці; в Австралії та в Південній Америці їх немає. Вони охоче живуть як на рівнинах, так і на підвищених місцевостях, трапляються навіть у передгір’ях Альп і в Альпах, але віддають перевагу все-таки густим лісам і чагарникам, лукам і долинам, садам і будинкам. Більшість живе у вологих місцевостях, деякі просто у воді. Багато землерийок ведуть підземне життя, викопують нори і ходи або ж користуються готовими, спершу вигнавши звідти добром чи силоміць законного власника. Майже всі землерийки прагнуть темряви, ховаються в тінь і уникають посухи, спеки та світла; вони такі чутливі до подібних впливів, що часто гинуть від сонячного проміння. Рухи їх надзвичайно спритні, моторні і при бажанні можуть бути дуже різноманітними. Бігаючі землерийки шастають усюди зі швидкістю блискавки; плаваючі не поступаються у швидкості жодному іншому сухопутному ссавцеві.

Серед органів чуття у землерийок нюх, мабуть, посідає перше місце, після нього йде слух; зір же більш-менш слабкий. Вони надзвичайно хижі та кровожерні і справді є страшним лихом для маленьких тварин, тоді як перед великими вони розважливо відступають.

Жоден вид землерийок не може довго терпіти голоду; тому вони не схильні до зимування, а за будь-якої хоч трохи теплої погоди виходять зі своїх нір і шастають навіть по вкритій снігом землі, відшукуючи собі поживу в захищених від холоду місцях, наприклад, у людських житлах. Голос усіх землерийок складається з тонких, щебетливих або пискливих і свистячих звуків.