Корова стеллерова (морська), або капусниця (Hydrodamalis gigas)
Належить до родини Морські корови ряду Сирени. Зацікавлені звітом російської експедиції, у якій брав участь Стеллер і яка обіцяла великі вигоди, безліч китоловів і сміливих авантюристів вирушили в Берингове море і зчинили таку страшну бійню серед цих безпорадних тварин, що морські корови скоро зникли з лиця землі. Згодом марно прагнули знайти хоч одну тварину цього виду. 1768 року експедиція під керівництвом Попова убила, кажуть, останню капусницю, і Братін, який їздив туди 1772 року, про них уже не згадує.
«Найбільші з цих тварин, — розповідає Стеллер, — мали завдовжки 4—5 сажпів і в найширшому місці на середині тулуба 3,5 сажні в колі. Передня частина тулуба цієї тварини нагадує тюленя, а задня до хвоста — рибу. Череп має певну схожість із черепом коня, а коли він укритий м’ясом і шкірою, то має схожість із головою буйвола, причому схожість ця особливо помітна в губах. У роті замість зубів у неї на кожному боці по дві широкі, довгасті гладкі кістки, з яких одна прикріплена вгорі на піднебінні, а друга до нижньої щелепи. Обидві пластинки вкриті багатьма борозенками і випнутими ребрами, розташованими у вигляді кутів, і цими пластинками тварина розжовує морські рослини, що служать зазвичай їй поживою. Губи вкриті багатьма товстими щетинами, з яких прикріплені до нижньої щелепи бувають завтовшки із стрижень пера курки і своєю внутрішньою порожнечею дуже наочно являють у збільшеному вигляді будову волосини. Очі цієї величезної тварини не більші за око вівці і повік не мають. Вушні отвори такі малі і приховані, що їх зовсім не можна помітити між безліччю зморшок і западин шкіри; тільки якщо зняти шкіру, то вушний отвір виділяється своїми чорними, ніби полірованими краями, і він такий малий, що в ньому ледве вміщується горошина. Зовнішнього вуха немає зовсім. Голова з’єднана з тулубом короткою, малопомітною шиєю. На грудях виділяються передні кінцівки дивного вигляду і соски. Кінцівки складаються з двох суглобів, і край їх має певну схожість із копитом коня; на нижньому боці їх помітна ніби груба щітка з коротких і густих щетин. Передніми кінцівками, па яких не видно ні пальців, ні кісток, капусниця загрібає воду під час плавання і відриває водорості від кам’янистого ґрунту.
Під ластами знаходяться молочні залози з чорними зморшкуватими сосками, які мають два дюйми завдовжки; на кінці їх видно незліченну кількість отворів молочних каналів. Якщо їх здавити, то виходить велика кількість молока, яке солодше і жирніше за молоко сухопутних тварин, але в іншому дуже на нього схоже. Спина цих тварин схожа на спину бика, боки і живіт закруглені. Задня частина тіла тварини раптово дуже звужується; хвіст біля плавця, який замінює задні кінцівки, ще тонший; проте і в цьому топкому місці він має близько двох футів у поперечнику. Окрім хвостового плавця, інших у тварини на спині немає, чим вона відрізняється від великих китів. Плавець у неї лежить плазом, як у китів і у дельфінів».
Стеллер вважав капусницю ламантином, але з його опису виходить, що морська корова значно відрізняється від інших відомих видів сирен. Замість зубів у неї на щелепах були чотири рогові жувальні пластинки, які були прикріплені до шкіри ясен.
Стеллерова корова — морський ссавець ряду сирен, повністю винищений людиною у період із 1741 до 1768 р. У пізньому пліоцені ці тварини були, напевне, дуже поширені уздовж усього північного узбережжя Тихого океану. Проте пізніше їхній ареал різко зменшився, і до 1741 р. морські корови мешкали лише біля Командорських островів, до того ж тільки в тих їх місцях, де в море впадали численні річки та струмки.
Спаровування відбувається в червні після багатьох загравань. Коли морські корови хочуть відпочити, то лягають на спину в якій-небудь тихій затоці і тоді мчать по хвилях, як дерев’яні колоди.
Єдиним дослідником, який бачив живу морську корову, був Р. Стеллер, натураліст Другої Камчатської експедиції В. Беринга. Протягом 9 місяців перебування на острові учений вивчав спосіб життя й поведінку морських корів.
Згідно з його описами, морські корови були великими тваринами завдовжки до 8—10 м і масою близько 3,5 т. Наївшись, корови лягали на спину й відпливали якнайдалі в море, щоб не залишитися на суші під час відпливу. Трималися морські корови стадами, причому малюків вони дбайливо поміщували в середину групи. Рано навесні Стеллер відзначив початок шлюбних ігор, що супроводилися любовними ласками й обіймами. Морські корови, мабуть, були моногамами, і самець, і самка в парі були дуже прив'язані одне до одного. Ці тварини завжди прагнули допомогти одноплемінникам, що потрапили в біду, намагалися вирвати гарпуни з їхніх спин або перевернути човен людей, які нападали на них. Проте, на відміну від інших звірів на о-ві Беринга, які дуже швидко розпізнали в людині свого найлютішого ворога, морські корови виявилися такими довірливими, що продовжували підпливати до берега навіть після того, як люди їх поранили. Така довірливість відіграла чималу роль у подальшому винищуванні морських корів, усіх їх винищили протягом наступних 27 років. На острові Мідний стеллерова корова зникла до 1754 року, а на острові Беринга останню тварину було вбито 1768 року.
Мене дуже дивувало, що до моєї подорожі в Берингове море я на Камчатці нічого не чув про морську корову, незважаючи на те що я розпитував ретельно про всіх тварин. Дорогою назад я, проте, дізнався, що ця тварина водиться повсюдно від Кроноцького мису до затоки Авачі, й іноді на березі знаходять мертвих морських корів, викинутих морем; камчадали через брак іншого імені називають її «капусниця».