Какоміцлі північноамериканський (Bassariscus astutus) і какоміцлі центральноамериканський (В. sumichrasti)
Тварини пальцехідні, причому короткі кігті, які є на всіх п’яти пальцях кожної ноги, можуть втягуватися на половину своєї довжини.
Довжина тіла какоміцлі північноамериканського — 30—40 см. Менший за нього північний какоміцпі живе переважно в скелях, а також у лісових завалах і зруйнованих будівлях; більший південний — населяє тропічні ліси.
Дорослий самець досягає завдовжки близько 95 см, з яких дві п’ятих припадає на частку хвоста. Статурою ця тварина нагадує невелику лисицю. Шерсть на спині темного буро-сірого кольору з домішкою чорного волосся. Щоки і нижня частина черева жовтувато-білі або іржаво-червоні, очі мають той самий колір і оточені темним кільцем; боки світліші. Уздовж шиї й ніг ідуть кілька нечітко позначених смуг. Хвіст білий із вісьма поперечними чорними кільцями.
«Какоміцлі, — говорить Берд, — здається поміссю лисиці з полоскуном. На першу він схожий будовою тіла й хижим поглядом, на другого — смугастим хвостом. Тулуб його — стрункіший за тулуб лисиці, але міцніший за тулуб ласки; форма його майже така сама, як у норки. Доволі м’яка шерсть його з домішкою певної кількості довшого твердого волосся майже така сама завдовжки, як і шерсть лисиці, голова має загострену форму, гола морда довга, очі великі; зовні голі, всередині вкриті короткою шерстю гострі вуха стирчать догори».
Наскільки тепер відомо, какоміцлі живе в Мексиці й Техасі, причому в Мексиці мешкає у розколинах скель і в покинутих будівлях, а в Техасі селиться в дуплах дерев. Какоміцлі віддає перевагу тим із них, дупла яких зверху захищені від дощу. Тут вони живуть поодинці, прагнучи триматися від людини на відстані, ховаючись у густому чагарнику. Тварина веде нічний спосіб життя. Какоміцлі дуже прив’язується до вибраного ним дерева, рідко залишає своє дупло, поки його силоміць не виженуть звідти, і незабаром повертається назад, коли мине небезпека. За спостереженнями Одюбона, він має дивну звичку обгризати кору дерева навколо входу до свого дупла. Якщо мисливець не бачить під деревом трісок або уламків, то він може бути абсолютно упевненим, що тварини вже немає в її колишньому житлі. Дупло всередині вистилає травою і мохом; тут же можна знайти і шкаралупи горіхів, вміст яких, без сумніву, був виїдений какоміцлі, хоча головну поживу його складають різні дрібні ссавці, птахи і комахи.
Какоміцлі — жвава, грайлива і весела тварина, яка своїми рухами і кривляннями багато в чому нагадує білку, і внаслідок цього вона дістала назву у мексиканців — «котяча білка». Якщо вигнати какоміцлі з дупла, він загинає хвіст на спину, але не може сідати на задні лапи, як це робить білка. Лазить какоміцлі чудово, але не може з такою упевненістю і спритністю, як білка, перестрибувати з сучка на сучок, а біжить, якщо налякати його, якнайдалі по одному сучку і намагається з його гілок досягти іншого, чіпляючись за нього кігтями. Іноді можна бачити, як він, умостившись на верхній частині якогось сучка, гріється на сонці. У такому разі він лежить, наполовину згорнувшись, нерухомо і, мабуть, спить; у разі щонайменшої ознаки небезпеки він, проте, поспішно ховається в своє дупло і знову з’являється тільки після заходу сонця. Одюбон вважає, що на одному й тому ж дереві живе завжди не більше одного екземпляра.
До Європи, наскілько мені відомо, ця тварина потрапила живою тільки одного разу, а саме 1853 року.