Ведмідь білий, або полярний (Ursus maritimus)
Перші мореплавці, які про нього розповідали, вважали, що це різновид звичайних ведмедів, хутро яких на холодній Півночі набуло властивого цим країнам білосніжного забарвлення. Цієї помилкової думки дотримувалися недовго, тому що дуже скоро були помічені істотні відмінності між бурим і білим ведмедями. Білий ведмідь відрізняється більш видовженим тілом, довгою шиєю і короткими, товстими і сильними лапами, ступні яких набагато довші та ширші, ніж у інших ведмедів, а пальці майже наполовину своєї довжини з’єднані товстою плавальною перетинкою. Він набагато більший за всіх інших ведмедів, оскільки при висоті в загривку 1,3—1,4 м досягає 2,5—2,8 м завдовжки і важить 600 кг, а при ожирінні — до тонни. Тулуб білого ведмедя набагато незграбніший. Голова видовжена, зверху плоска і відносно вузька, задня частина голови дуже подовжена. Лоб плоский, широка морда спереду загострена, вуха короткі та вгорі заокруглені, ніздрі широко розкриті, отвір пащі не так глибоко прорізаний, як у бурого ведмедя. Пальці на лапах закінчуються товстими і кривими кігтями середніх розмірів. Хвіст дуже короткий, його ледве видно з-під шерсті. Довге, кудлате і густе хутро складається з короткого підшерстка і гладкого глянсуватого і досить м’якого волосся, яке коротшає на голові, шиї і спині та довшає на задній частині, череві, лапах і знизу на ступні. На губах і над очима є декілька щетин, на повіках немає вій. За винятком темного кільця навколо очей, голого носа, країв губ і кігтів, білий ведмідь вкритий білосніжним одягом, який у молодих особин має сріблястий колір, а в старих через вживання жирної їжі набуває жовтого відтінку. Пора року не впливає на колір шерсті.
Білого ведмедя іноді виділяють в окремий рід Thalarctos. Поширений він в Арктиці. Ареал виду змінюється відповідно до сезонних змін межі полярних льодів. Улітку він відступає разом із ними ближче до полюса, а взимку розширяється на південь. Тримаючись переважно на узбережжі та плавучих крижинах, узимку білий ведмідь може залягти в барліг на материку, іноді за 50 км від моря. Влітку звірі також забрідають досить далеко від берега у пошуках ягід, пташиних яєць та іншого корму.
Білий ведмідь живе на Далекій Півночі, у справжньому крижаному поясі, тільки там, де вода більшу частину року зазвичай вкрита льодом. На півдні, нижче за 55° північної широти, він трапляється дуже рідко. На східному березі Америки, поблизу Баффінової і Гудзонової затоки, у Гренландії і на Лабрадорі, на Шпіцбергені та інших островах можна побачити його на суші так само, як і на крижинах. В Азії Нова Земля — головне його місцеперебування. В Америці його знаходять найчастіше там, де людина не має можливості його переслідувати. За розповідями ескімосів, його головних ворогів, він з’являється на суші тільки в окремих випадках по той бік річки Маккензі, отже, він поширений більше на сході, ніж на заході. В південніші країни потрапляє проти своєї волі, якщо його занесуть туди великі крижини. Часто бачили білих ведмедів, що пливуть на крижині далеко від берега, морем, що вже очистилося від льоду. Взагалі вони повертаються влітку на північ до крижаних мас, на яких в основному живуть полярні тварини. Часто об’єднуються в зграї по дванадцять і більше голів.
Характерні особливості, що відрізняють білого ведмедя від його родичів, — відносно довгі кінцівки, вузькі груди, довга шия і досить невелика плоска голова. Шкіра, ніс, губи, подушечки лап і очі чорні, а колір шерсті варіює від білого або сіруватого до жовтуватого або жовтувато-рудого. Відтінок шуби часто залежить від сезону, віку (у ведмежат шуба біліша, ніж у дорослих) та інших чинників, наприклад, улітку хутро може жовтіти внаслідок постійної дії сонячного світла.
Рухи білого ведмедя незграбні, але ці тварини надзвичайно витривалі. Це видно з їхнього уміння плавати, яким білий ведмідь оволодів досконало. Швидкість, з якою він рухається у воді цілими годинами рівномірно і без занурення у воду, за словами Скоресбі, сягає 4—5 км/год. Величезна кількість його жиру, якщо тільки він добре живиться, надає йому велику послугу, оскільки вона зрівнює вагу його тіла з вагою води. Тому він протягом одного дня пропливає неозорі водні простори, і часто можна бачити його у відкритому морі далеко від крижин і від берега. Пірнати він уміє так само майстерно, як і плавати на поверхні води. Дивовижно те, що він витягував з моря лососів, і, зважаючи на це, не можна не дивуватися його здібностям. Навіть на суші він не такий безпорадний, як це здається на перший погляд. Його звичайна хода повільна й обачна, коли ж він починає бігти незграбною на перший погляд риссю або галопом, то рухається по нерівних крижинах або по землі з вражаючою швидкістю і вміє при цьому з великою обережністю вибирати найзручніший шлях. Особливо у нього розвинені зір і нюх. Коли він мандрує по великих крижинах, то підіймається, за словами Скоресбі, на високі крижані скелі та звідти виглядає для себе здобич. Мертвого кита або шматок сала, підсмажений на вогні, він чує на дуже великій відстані.
Білі ведмеді можуть мати дуже великі розміри. Найдрібніші звірі водяться на Шпіцбергені, а в міру посування на захід через Гренландію і Північну Америку до Берингового моря їхні розміри збільшуються. Аналогічний розмірний градієнт простежується і в східному напрямку від Шпіцбергена через Сибір до Берингового моря. Довжина тіла самців у середньому близько 2,2 м, але варіює від 1,9 до 2,4м. Ведмедиці дрібніші, зазвичай завдовжки від 1,8 до 2 м. Довжина хвоста в обох статей від 8 до 13 см. Висота в загривку 0,9—1,2 м, але у надто великих самців досягає 1,6 м. Важать дорослі самці зазвичай 360—400 кг, хоча вага варіює в межах від 300 до більш ніж 800, а в дорослих ведмедиць — у середньому 320 кг, але буває і всього лише 160 кг.
Пожива білого ведмедя складається з м’яса майже всіх тих тварин, які водяться в морі та по берегах його батьківщини. Страшна сила, якою він перевершує всіх інших ведмедів, і спритність рухів у воді дозволяють йому легко здобувати собі прожиток. Тюлені всіх видів є головним об’єктом його полювання, і він достатньо хитрий та спритний для того, щоб спіймати цих розумних і моторних тварин. Якщо він здалеку бачить тюленя, шо лежить на суші, то безшумно занурюється у воду, підпливає до нього проти вітру, наближається з найбільшою обережністю і раптово випливає просто перед твариною, яка стає його здобиччю. Тюлені в цих холодних країнах прагнуть лежати ближче до ополонок і розколин крижин, які дають їм можливість врятуватися в морі. Ці ополонки ведмідь, шо плаває під крижинами, знаходить досить легко. На наземних тварин він нападає тільки тоді, коли йому не вистачає поживи. Він дістається навіть до неприступних гнізд морських птахів. Падло їсть так само охоче, як і свіже м’ясо, але ніколи не доторкнеться до трупа іншого білого ведмедя. У морях, які часто відвідують мисливці на тюленів і китолови, білий ведмідь із задоволенням поїдає позбавлені шкури та жиру тіла тюленів і китів. Але він їсть не тільки м’ясну їжу, а, де тільки можна, і рослинну, особливо полюбляє ягоди і мох.
«За ведмедицею, — розповідає Скоресбі, — у якої було двоє дитинчат, гналися декілька озброєних матросів. Спочатку, здавалося, вона хотіла спонукати дітей до швидкого бігу тим, що, забігаючи наперед, безупинно озиралася і старалася всіма своїми рухами і особливим стривоженим тоном голосу повідомити про небезпеку; коли ж вона побачила, що її вороги близько, то погнала дітей поперед себе, штовхаючи їх щосили, поки не врятувалася разом із ними».
Цілком вірогідно, що більшість білих ведмедів не схильна до зимівлі. Ці хижаки не бояться навіть лютих морозів, головне для них, щоб море, біля якого вони живуть, не було скуте льодом. Деякі спостерігачі говорять, що старі самці та молоді невагітні самки зовсім не сплять узимку, а постійно переходять з місця на місце. Справедливо й те, що вони, за винятком вагітних самок, усю зиму полюють. Вагітні ведмедиці виходять узимку на сушу, і дитинчата у них народжуються в найхолоднішу пору року. Незабаром після спаровування, яке відбувається в липні, ведмедиця влаштовує собі барліг під скелями чи під навислими брилами льоду або ж риє собі нору в снігу і цілком заривається в нього. Якщо снігу випадає удосталь, їй не доводиться довго чекати, доки її житло вкриється товстим і теплим покривалом. Задовго до того, як залягти в барліг, вона встигає нагуляти собі достатньо жиру, який і витрачає всю зиму, тому що залишає свій барліг тільки тоді, коли весняне сонце вже досить високо сходить на небі. До цього часу дитинчата вже народилися. Відомо, що вагітність триває від 6 до 7 місяців, а кількість дитинчат коливається між 1 і 3, найчастіше їх буває двоє. За розповідями північних народів, новонароджені ведмежата не більші, якщо не менші за кроликів, але до кінця березня або початку квітня вони досягають вже розмірів маленького пуделя. Набагато раніше, ніж дитинчата бурого ведмедя, починають супроводжувати свою матір. Вона ніжно піклується про них, годує і захищає. Мореплавці та китолови розповідали зворушливі історії про самовіддану материнську любов ведмедиць.
Вагітність у білого ведмедя триває близько 8 міс. Дитинчата народжуються в листопаді-січні, в березні-квітні залишають пологовий барліг. З матір'ю дитинчата живуть близько двох років. Кожна самка народжує дитинчат раз на 2—4 роки. Білий ведмідь занесений до Червоної книги МСОП.
Полярного ведмедя завдяки його силі, розмірам і вдачі по праву можна назвати царем Льодовитого океану. Він має надзвичайно гострий нюх і під час нападу виявляє вражаючу хитрість, але при близькому знайомстві, як і всі дикі звірі, виявляється зовсім не таким страшним. Він захищає свою шкуру, коли це дійсно необхідно, але, якщо тільки можна, тікає від людини і, навіть роздратований і поранений, рідко нападає на неї. Але якщо його змушують напасти, він дійсно стає серйозним супротивником, у боротьбі з яким тільки холоднокровність і надійна зброя допоможуть уникнути небезпеки. Ведмеді цікаві та великі ласуни; що-небудь їстівне спонукає їх до дослідження.
На білого ведмедя полюють заради його м’яса, жиру і хутра всюди, де він живе. Проти нього використовують вогнепальну зброю, списи і капкани. Хутро цієї тварини цінніше від хутра решти ведмедів.