Морж (Odobenus rosmarus)
Єдиний вид єдиного роду родини Моржі (Odobenidae). У зрілому віці цей звір досягає завдовжки 4,25 м, в окремих випадках — 5 м, при товщині 2,5—3 м, іноді 4 м, і важить до 2000 кг. Як і в тюленів, довгий, видовжений тулуб моржів найтовщий посередині, донизу він звужується, але не так сильно, як у інших тюленів. З цього могутнього тулуба виступають кінцівки, схожі на великі лопаті, але, однак, у них можна розрізнити ліктьовий і колінний суглоби. Кожна кінцівка має 5 пальців з короткими тупими кігтями. Хвіст являє собою невелику шкірясту лопать. Але головна відмітна ознака моржа — відносно маленька, кругла голова, з двома виступаючими з верхньої щелепи іклами. Морда у нього дуже коротка, широка і тупа, верхня губа м’ясиста і дуже видовжена; нижня ж губа, навпаки, спухла. По обох боках морди сидять поперечними рядами заокруглені, сплюснуті, рогові, щетинисті вуса, до того ж задні довші за передні. Найбільші з них бувають завтовшки з вороняче перо і завдовжки 10 см; їхня кількість доходить іноді до декількох сотень. Ніздрі мають форму півмісяця; широко розставлені очі малі, блискучі та захищені повіками, що виступають вперед. Вуха, позбавлені зовнішньої вушної раковини, лежать далеко позаду. В передній частині рота два великі ікла, що видаються далеко вперед, витісняють шість передніх зубів, які є тільки у дуже молодих моржів. Ці ікла бувають іноді завдовжки до 80 см, і навіть до 90, важать вони в середньому від 2,5—3 до 3,5 кг; але траплялися зрідка зуби і 7, і 8 кг. Самка має чотири соски. Переважний колір старих і молодих моржів більш-менш бурий. Ікла самки хоча і тонші, але часто довші та красивіші за притуплені ікла самців.
Морж — єдиний представник родини Моржі. Поширений на прибережних мілководдях в Арктиці. Дорослі самці можуть досягати завдовжки З,7 м; самки менші. Голова в профіль здається квадратною, очі маленькі, вушних раковин немає. Бивні (великі верхні ікла) є в особин обох статей і ростуть упродовж всього життя тварини, іноді досягаючи у самців завдовжки 1 м. Живляться, зазвичай викопуючи молюсків на морському дні. Самки досягають статевої зрілості у 6 років, самці — на рік-два пізніше. Вагітність буває, ймовірно, кожні 2 або 3 роки, триває близько року, дитинча народжується в квітні або травні. Лактація триває не менше 16 міс., дитинча залишається з матір’ю від 2 до 3 років.
Моржа, як і багатьох інших звірів, люди потроху загнали далеко до Північного полюса, і тепер він може жити тільки там, куди китолови і мисливці запливають лише зрідка, та й то з великими труднощами. Нині зона поширення моржів ділиться не тільки на східну і західну частини, але й охоплює різні місцевості, що знаходяться далеко одна від одної. Його можна побачити протягом всього року в північних частинах Східної і Західної Гренландії, в Баффіновій затоці, в протоках і бухтах до самої Берінгової протоки, яка з’єднує східний і західний ареали його поширення.
Моржа можна вважати береговим жителем, який уникає відкритого моря і дуже рідко здійснює подорожі. Всі китолови знають, що вони знаходяться близько від землі або крижини, якщо в тумані бачать моржів або чують їхнє ревіння; досвід навчив їх, що моржі не переходять межі твердого або прибитого до берега острова льоду.
Перше враження, яке справляє морж на людину, неприємне.
«Вони лежать, — говорить стародавній спостерігач Мартені, — на крижині, розпластавшись, як тюлені, у великій кількості та жахливо ревуть. Вони сплять, хропучи, не тільки на крижинах, але й у воді, так що їх неодноразово вважали мертвими. Ці хоробрі тварини захищають одна одну до самої смерті; коли люди зі шлюпок б’ють, колють і рубають їх, то одні моржі пірнають у воду біля шлюпок і своїми великими зубами пробивають у них діри, інші без жодного страху пливуть просто на шлюпки і, підійшовши до них, підіймаються з води до половини тулуба».
Залежно від властивостей морського берега на ньому збираються більш-менш численні групи цих тварин. Дорослі живуть окремими стадами; самці об’єднуються в одну групу, а самки живуть із сисунами.
На землі морж рухається важко і незграбно, але ще ходить, а не повзає, одночасно пересуваючи ласти, що лежать навхрест, причому відрізняється від інших тюленів тим, що передніми кінцівками стає спочатку пальцями, а задніми — на п’яти. Плаває він, подібно до всіх своїх родичів, швидко і моторно, пірнає на значну глибину і в змозі пробути під водою, напевно, декілька хвилин. Голос його схожий то на мукання корови, то на грубий гавкіт собаки, а під час гніву переходить у справжнє ревіння. Про гостроту його органів чуття Пехуель-Леше говорить:
«Зір його поганий, слух набагато кращий, але особливо добре розвинений нюх, оскільки він чує людину за сприятливих обставин щонайменше за декілька сотень кроків, якщо не далі; тому той, хто хоче до нього підкрастися, повинен стежити за напрямом вітру».
Вони завжди готові чинити опір навіть озброєним людям, і смерть товариша тільки ще більше розпалює в них дику лють. Між собою вони так само сильно б’ються, як і з ворогами, але тільки під час тічки, яка звичайно припадає на останні весняні місяці. В цей час самці гарчать і нападають один на одного і ранять супротивників зубами. Після дванадцяти місячної вагітності самка народжує одне дитинча. Угледівши небезпеку, вона хапає дитинча передніми ластами і штовхає до моря, там садовить собі на спину, щоб краще охороняти, і бореться з ворогом.
Звичайне забарвлення моржів коричневе, але, полежавши на сонці, вони зігріваються, і їхні тіла внаслідок розширення поверхневих кровоносних судин стають густо-рожевими. Взимку вони тримаються уздовж крайки прибережних льодів; їм необхідний доступ до відкритої води, оскільки вони здобувають собі прожиток, пірнаючи вглиб і добуваючи своїми бивнями з дна молюсків.
Як показали дослідження Мальмгрена і Броуна, морж живиться виключно тваринною їжею.
Для народів Далекої Півночі, особливо для ескімосів, морж має таке ж саме величезне значення, як і тюлень. Моржі, що розташувалися на березі або на крижинах, менш небезпечні, у воді ж вони виявляють усю свою спритність і силу.