Гієни, родина Hyenidae
Тулуб у них видовжений, шия товста, голова велика, морда неприваблива, але міцна; передні кінцівки криві і довші за задні, тому спина похила; на всіх кінцівках по чотири пальці. Вуха великі і майже не вкриті шерстю. Очі поставлені криво, постійно бігають, жахливо блищать і мають відразливий вираз. Товста нерухома шия, короткий пухнастий хвіст, довга, кошлата, жорстка шерсть, яка на спинному хребті перетворюється на щетину, нарешті, сам колір цієї шерсті — темний, якийсь брудний — усе це, разом узяте, справляє неприємне враження. До того ж всі гієни належать до нічних тварин, мають огидний голос, яким видають або нестерпні дикі крики, або дійсно якийсь пекельний регіт; вони жахливо ненажерливі, жадібні, поширюють сморід і ходять потворною ходою, наче шкутильгають.
Гієн чотири види: земляний вовк, плямиста, смугаста і бура гієни. (Земляний вовк: рівнини Африки на південь від Абіссінії. Плямиста гієна: Африка на південь від Сахари. Смугаста: Північно-Східна Африка, Аравія, Передня, Мала і Середня Азія, велика частина Індії і Закавказзя. Бура гієна: Південна Африка.)
Будова щелеп свідчить про те, що гієни живляться виключно м’ясною їжею; надзвичайний розвиток зубів дає їм можливість утилізувати неїстівні залишки їжі після інших хижаків і розгризати найміцніші кістки. У собаки правильний ряд різців утворює сегмент круга; у гієни ж зуби поставлені в пряму лінію, і тому її морда здається широкою, сплюснутою. Череп вражає широкою тупою мордою, вузькою мозковою коробкою і міцними вилицями. Крім того, гієни характеризуються великими жуйними м’язами, величезними слинними залозами, язиком, вкритим роговими бородавками, широким стравоходом і особливими залозами біля анального отвору.
Свого часу гієн вважали родичами собак. Тепер систематики відділили гієн від собак і з'єднали в одну надродину з віверовими, котячими. Геологічно порівняно недавно, близько десяти мільйонів років тому, еволюціонуючи, розвинувся рід гієн, відділившись, мабуть, від якихось стародавніх віверових. Земляний вовк дотепер зберігає багато атавістичних рис тих далеких предків. З цієї причини деякі систематики вважають, що краще зарахувати його не до гієн, а до вівер. Зовні, проте, це гієна, втім, невелика (півметра в загривку), буро-сіра з темними смугами.
Зона поширення гієн дуже велика; ймовірно, вони водяться всюди в Африці, за винятком західної екваторіальної її частини, і по всій Південній Азії до Бенгальської затоки. Ця тварина не любить жити в лісових нетрях, а віддає перевагу відкритим гористим місцевостям, порослим травою і дрібним чагарником, або ж гладким степам, навіть пустелям. Удень рідко можна зустріти гієн, хіба тільки випадково, коли їх злякати. Вони виходять на промисел вночі, після заходу сонця, збираючись спочатку поодинці або маленькими групами і наповнюючи повітря пронизливим завиванням. Варто тільки пролунати одному такому крику, як на нього негайно ж відгукуються інші гієни, і дуже швидко їх збирається ціла зграя. Голос смугастої гієни дуже немилозвучний, але не такий огидний, як про нього розповідають; хрипкі звуки чергуються з вищанням, пронизливо-галасливі — з глухим бурчанням. Зате завивання плямистої гієни дійсно схоже на пекельний регіт. Протягом усієї ночі гієни невтомно нишпорять скрізь; якщо вони не знайдуть собі здобичі на полях і в степах, то, хоча й бояться собак і сторожів, однак проникають в села, навіть у міста.
У Капській колонії цей вид гієн відомий під назвою «тигровий вовк». Ліхтенштейн на початку ХЇХ сторіччя пише про неї таке: «Ця гієна на мисі Доброї Надії трапляється частіше за всіх інших хижих звірів; її знаходять навіть в ущелинах Столової гори, так що ферми біля Капштадта потерпають від її нападів. Узимку вона живе в горах, а влітку — у висохлих степових місцях, де у високій осоці вистачає зайців, вівер і тушканчиків, які наближаються до води, щоб напитися або пошукати собі їжі. Землевласники околиць Капштадта майже щорічно влаштовують полювання на гієн. Проте біля міст гієни приносять більше користі, ніж завдають шкоди: вони пожирають падло і зменшують кількість злодійкуватих павіанів і шкідливих вівер. Дуже рідко доводиться чути, щоб гієна в населеній місцевості вкрала вівцю, оскільки зроду вона дуже боязка і не тільки не нападає на людину, але завжди тікає при її появі. Гієна під час ходи згинає шию і низько опускає голову. Погляд її боязкий і злостивий».
У цих нічних мандрах гієни керуються не тільки нюхом, але однаковою мірою слухом і зором. Вони йдуть не тільки на падло, на трупи тварин і людей, але й на живі жертви, вибираючи їх зі стада овець, кіз або великої рогатої худоби. З цією метою вони пробираються до самих огорож, завжди дуже високих і щільних, куди заганяють худобу на ніч для захисту від хижих звірів. Як тільки вони почують здобич, негайно замовкають і якомога обережніше (підкрадатися вони не вміють), щохвилини озираючись на всі боки, підбігають дрібною риссю якомога ближче, не припиняючи прислухатися, обнюхувати повітря і готові від першого ж підозрілого звуку знову кинутися назад. Плямисті гієни дещо сміливіші за смугастих, але все-таки, якщо брати до уваги їхні розміри, дивно боязкі. Здійснюючи свої набіги у разі нестачі падла на живу худобу, вони обмежують свій вибір тими тваринами, які не можуть чинити їм опір, тому переважно нападають на свійських тварин.
Могутні щелепи гієн розвивають тиск 5000 атмосфер і здатні розтрощити черепи і трубчасті кістки буйволів і бегемотів. Тому навіть з ручною гієною гратися потрібно обережно: жартома, без злого наміру вона може цілком відтяти пальці. Таке трапилося одного разу в Бернському зоопарку. Гієни, коли голодні, полюють зграєю на антилоп. Але бігають погано, і рідко коли успішно. Деякі мисливці стверджують: усі старі леви кінчають життя в щелепах і шлунках гієн. Іноді й леопардів плямисті гієни заганяють на дерева. Диявольський «сміх» гієн (особливо страшний у плямистих) схожий на дикий регіт божевільного.
Проте трапляється, що іноді вони перетворюються на справжніх гончаків, переслідують вночі антилоп, підминають під себе здобич, як це роблять вовки, душать її і тут же пожирають.
Незважаючи на ту користь, яку, здавалося б, можуть давати гієни знищенням падла, їх все-таки треба вважати безумовно шкідливими тваринами, тому що збиток, який вони завдають винищуванням худоби, в будь-якому разі перевищує цю відносну користь.
Не раз порушувалося питання про те, чи небезпечна гієна для людини. Про смугасту гієну щодо цього не можна висловити цілком певної думки; що стосується плямистої, то випадки нападу цих гієн на людей описувалися так часто і такими достовірними людьми, що сумніву в їхній небезпеці для людини бути не може. Переважно вони чинять замах на життя дітей, викрадаючи їх із сіл.
Нині існує, наскільки відомо, чотири види цієї родини: три власне гієни, а четвертий — земляний вовк, якого слід розглядати як перехідний ступінь між гієнами і віверами.