Бабуїн (Papio cynocephalus)
Належить до собакоголових мавп родини Мавпячі. Хутро його гладке, рівне, зверху зеленувате, жовто-оливкове, внизу світліше; на щоках жовтувато-біле. Обличчя і вуха сіро-чорного кольору; верхні повіки білі; руки буро-сірі, а очі світло-коричневі. Дорослі самці досягають висоти 65—70 см при довжині 1,5 м, третя частина якої припадає на відносно тонкий хвіст. Щелепи потовщені.
Бабуїн живе майже там же, де й гамадрил, але проникає далі в глиб Африки. Поширений в Абіссінії, Кордофані та Середній Африці. Трапляється теж у великій кількості далі на південь від озера Танганьїка, до верхньої течії річки Луалаба.
Про життя бабуїнів на волі Ноок повідомляє нам таке:
«Вони трапляються часто, як у степових гаях, так і біля річок, до озера Танганьїка, також в Уруа і Катанга. Дитинчат, що сидять на спинах матерів, бачив я переважно від березня до травня, але, мабуть, самки народжують їх в різні пори року. Великими стадами пробираються вони лісами і накидаються під час жнив на маїсові і просяні поля, яким завдають страшної шкоди. Вони дуже сміливі і хитрі. Коли сторож виганяє їх з полів голосними вигуками або за допомогою списа, вони тільки віддаляються на невелику відстань і вичікують, поки небезпека мине. Жінок зовсім не бояться, часто нападають на них і виривають з рук їжу. Добре знають, що таке вогнепальна зброя. Від мисливців рятуються не поспішаючи, час від часу стрибаючи на невисокі дерева або притуляючись до стовбурів дерев, щоб оглянути місцевість, сидять там на відстані рушничного пострілу, але негайно ж біжать далі, побачивши спрямовану на них рушницю. Старі досвідчені самці завжди складають ар’єргард. Якщо стадо зупинилося для відпочинку на землі, ці самці походжають перед стадом, охороняючи його; якщо воно розташувалося на верхівці дерева — ці вартові безстрашно несуть варту на дереві. Бабуїни здаються важкими і незграбними, але дуже легко здираються на найвищі дерева, а побачивши небезпеку, швидко зістрибують з них. Уночі вони сплять на високих деревах, проте часто кочують з місця на місце і темної ночі. Голос у старих самців нижчий і сильніший, ніж у молодих, і схожий на уривчастий гавкіт; перелякане стадо кричить пронизливо. Коротке і грубе «о! о!» виражає здивування і незадоволеність; протяжне «о-о» — вияв якого-небудь бажання».
Молоді вони дуже потішні і легко звикають до людей, але серед них мають своїх улюбленців, яким дозволяють носити себе, до інших же ставляться неприязно.
Василь Пєсков повідомляє: «Спостерігаючи їх раз по раз, починаєш бачити організацію цих бродячих компаній: в середині — самки з дитинчатами, на чолі — готові постояти за себе і за всіх самці-розвідники, а збоку в середині — глава цієї згуртованої групи, ватажок-повелитель. Одного його погляду досить, щоб кожний член зграї зрозумів: сталося порушення порядку. Самки майже вдвічі менші за дорослих самців. Захист і заступництво їм необхідні — майже біля кожної малюк. На вигляд потворний, але потішний, рухливий і допитливий, він або висить під черевом матері, вчепившись у її шерсть, або їздить верхи.
Бабуїни живуть в розріджених лісових зонах і в трав'янистих саванах, проходячи у пошуках корму упродовж дня кілометрів п ’ятнадцять-двадцять, ночувати залазять на дерева. Сплять мавпи сидячи. В цьому їм допомагає пласка сіднича мозоль. Своє місце в житті бабуїни відстояли завдяки зграєвій згуртованості і всеїдності. (У цьому вони не поступаються людині. Травний тракт бабуїнів такий самий, як у людей.) їдять мавпи все, пристосовуючись до найрізноманітніших умов життя: траву, коріння, плоди і ягоди, мишей і ящірок, пташині яйця, равликів і комах, ловлять рибу на мілководдях, хоча взагалі-то води побоюються, оскільки, як і всі мавпи, не вміють плавати. їхні величезні ікла свідчать про те, що вони можуть напасти і на крупних тварин — на дитинчат антилоп, на зайців».
Своїми рухами і статурою бабуїн нагадує решту павіанів, вдачею ж вигідно від них відрізняється. Це розумна тварина; спіймане маля легко звикає до людини.
«На плоскогір’ї Джебель-Гулі, — пише Гартман, — бабуїнів живе досить багато; живиться він цибулинами, винними ягодами, тамариндами. Місцеве населення майже не звертає на них увагу; іноді, втім, ловлять і приручають дитинчат».