Зубр (Bison bonasus)

На заході Росії знаходиться своєрідний скарб. Це знаменита Біловезька пуща, справжній північний первісний ліс площею 2000 км². У цьому лісі живе найбільший європейський ссавець — зубр. Лише тут і в деяких лісах Кавказу, а також у Мецерциці в Силезії збереглася дотепер ця могутня тварина; на решті поверхні Землі вона вже винищена.

Зубри активні і вдень, і вночі, пасуться найохочіше вранці і ввечері, іноді навіть і вночі. Поживу їхню складають різні трави, листя, бруньки і кора дерев: вони скільки можуть обгризають кору з дерев і пригинають до землі молоді гнучкі стовбури, щоб дістати верхівку, яку зовсім знищують. їхнє улюблене дерево, здається, яссн, соковитій корі якого вони відають перевагу перед усіма іншими; хвойні дерева, навпаки, не чіпають. Узимку їдять майже виключно кору і гілки доступних для них листяних дерев, крім того, лишайники і суху траву. Для пиття їм необхідна свіжа вода.

Колись зубр був поширений по всій Європі і значній частині Азії.

Улітку і восени зубр живе у вологих місцях лісу, зазвичай сховавшись у гущавині; взимку віддає перевагу сухішому і вище розташованому лісу. Дуже старі бики живуть самотньо, молодші блукають невеликими стадами, влітку по 16—20, а взимку по 30—50 голів. Кожне стадо має своє постійне місце і завжди повертається до нього.

Ходять зубри швидким кроком, бігають важким, але швидким галопом, причому опускають голову до землі, а хвіст піднімають догори і випрямляють. Вони легко переходять або перепливають болота і річки.

Ареал зубра за насів середньовіння охоплював Центральну і Східну Європу від Німеннини й Угорщини до Кавказу і басейну Дону.

Найкраще розвинений у них нюх; зір і слух розвинені менше, а смак і дотик лише посередньо. Вдача зубрів міняється з роками. Молоді тварини бувають веселими, жвавими, грайливими істотами; хоча вони не дуже покірливі і миролюбні, але все-таки не злі. Старі, навпаки, мають похмуру, навіть люту вдачу; вони стають дратівливими і не схильними до будь-яких ігор. Дикість, упертість і запальність — відмітні риси цих биків.

Період гону, що настає зазвичай у серпні, а іноді тільки у вересні, триває два або три тижні. Скаженій від кохання тварині, здається, дає особливе задоволення виривати із землі не дуже товсті дерева і валити їх. Потім вони починають битися, скажено кидаються один на одного і зіштовхуються рогами. Мало-помалу самітники збираються в стада, і поєдинки стають тепер ще жахливішими, молодший і слабший бик повинен або відступити, або померти.

Негайно після закінчення періоду спаровування старі бики знову відділяються від стада і повертаються до колишнього тихого, самітницького життя. Корови теляться за дев’ять місяців після злучки, зазвичай у травні або на початку червня. Перед цим вони усамітнюються, знаходять зручне місце де-небудь у глибині лісу і переховуються там із телям протягом декількох днів. У разі небезпеки вони мужньо захищають своє дитинча. Теля притискається до землі, піднімає вуха і ворушить ними, широко розкриває ніздрі й очі і полохливо дивиться на ворога, назустріч якому поспішає мати. Тоді і людині, і звіру небезпечно наближатися до самки зубра — вона хоробро виступає проти всякого ворога. Протягом декількох днів після народження теля знаходиться поряд із матір’ю. Поки воно ще не вміє як слід ходити, вона головою ніжно підштовхує його вперед і прагне захистити від холоду та небезпеки, поміщуючи між передніми ногами; щодня начисто облизує його; під час годування стоїть на трьох ногах, щоб теляті було зручніше дістати вим’я, а поки воно спить, охороняє його спокій. Телята розвиваються дуже повільно і досягають повного зросту, імовірно, тільки на восьмий або дев’ятий рік. Вік, до якого зубри можуть дожити, визначається приблизно 30—50 роками. Корови вмирають років на 10 раніше за биків, проте й останні на старість зазвичай сліпнуть або позбуваються зубів, тоді вже вони не здатні живитися належним чином, не можуть обкушувати молоді гілки, швидко слабшають і нарешті вмирають.

Зубри можуть стрибати до 3 м завдовжки і до 2м у висоту.

Порівняно з іншими биками зубри розмножуються повільно. У Біловезькій пущі провели спостереження і з’ясували, що корови бувають тільними раз на три роки, а в більш зрілому віці залишаються безплідними декілька років поспіль.

Ці сильні тварини чудово захищаються від ворогів. Ведмеді і вовки можуть бути небезпечними тільки для телят, та й то якщо з якоїсь причини корова загинула і дитинча беззахисне. Проте трапляється, коли випадає глибокий сніг, голодні вовки ганяють дорослих зубрів до знемоги і, нарешті, долають їх.

Ще за часів Юлія Цезаря мисливець, який убив одного тура або зубра, заживав великої слави; всі давні пісні вихваляють таких героїв. У часи середньовіччя лицарі і барони хоробро билися із зубрами і турами.

На смак м’ясо зубра — щось середнє між м’ясом свійських биків і олениною; особливо славиться м’ясо корів і телят. Рогам і копитам приписують лікувальні властивості. Наші предки виробляли з прекрасних міцних рогів посудини для пиття. На Кавказі ще й тепер використовують їх замість келихів.