Ігрункові, родина (Callithricidae)

Ігрункові мавпи відрізняються від усіх вищеназваних мавп насамперед тим, що у них на всіх пальцях, за винятком великих пальців ніг, вузькі кігті; а на великих пальцях ніг широкі, черепицеподібні нігті. Крім того, у них наявні такі ознаки: заокруглена голова з коротким, плоским лицем, маленькі очі й великі, прикрашені пучками волосся вуха, струнке тіло, короткі кінцівки, чіпкі передні кінцівки, великі пальці яких не можна протиставити решті, що можливо на задніх кінцівках, довгий пухнастий хвіст і шовковиста шерсть. їхні руки перетворилися на справжні лапи, і лише ноги зберегли ще таку саму будову, як у інших мавп. Як і у мавп Старого Світу, у них 32—36 зубів. Ікла відрізняються розмірами і товщиною, верхні до того ж мають тригранну форму з борозенкою, що проходить зовні і зсередини. На скелеті 13 грудних, 6 поперекових, 3 крижових і 21—31 хвостовий хребець.

Зона поширення ігрункових мавп охоплює всі північні країни Південної Америки і тягнеться на північ до Мексики, на півдні ж навряд чи переходить межі Бразилії. Наскільки ці види схожі між собою за зовнішнім виглядом і забарвленням, настільки ж відрізняються за істотними ознаками. Зони поширення різних ігрункових мавп тісно стикаються, унаслідок чого місцеперебування кожного виду здається дуже обмеженим, і лише як виняток якийсь один вид поширюється на великий простір. Наскільки високо зустрічаються вони в горах, поки точно не визначено.

Усі ігрункові мавпи живуть виключно на деревах. Вони населяють різноманітні й великі ліси тропіків і водяться не тільки у високостовбурних, сирих, первісних лісах морського берега чи низовин, а й у низькорослих, чагарникових лісах центральних частин. Зазвичай вони тримаються пустинних, нежилих місць і лише як виняток заходять на плантації і навіть у міста та селища, як це трапляється, наприклад, у Перу. Вони, на відміну від інших мавп, сидять зазвичай на всіх чотирьох лапах або ж лежать, витягнувшись, на животі, причому довгий, густо порослий шерстю хвіст звисає донизу. Ігрунки не люблять лазити по тонких гілках дерев, а тримаються, подібно до білок, на товстому гіллі. Ігрункові мавпи не ризикують перестрибувати з дерева на дерево, оскільки не можуть після стрибка укріпитися з достатньою силою й упевненістю. Ніколи не бачили, щоб вони ходили на двох ногах; під час ходьби вони ступають усіма ступнями задніх кінцівок і кистями передніх; тулуб вони піднімають, тільки коли підводять що-небудь до рота, причому роблять це зовсім як білки.

Вони не будують гнізд, імовірно, дупла дерев служать їм притулком на ніч. Імовірно, на волі в дуплах дерев вони згортаються в такі ж спільні клубки, які утворюють у неволі, де всі члени зграї тісно притуляються один до одного, разом прикриваючись хвостами.

Якщо у разі наближення ворога стадо ігрунок не встигне втекти, то воно ховається за товстими гілками, час від часу полохливо виглядаючи звідти і стежачи за всіма рухами людини. Бетс вважає цих мавп дуже цікавими.

Пожива мавп складається головним чином із різних плодів, насіння, листочків і квітів рослин. Також вони полюють на комах, павуків, не гребують і дрібними хребетними. В усякому разі вони більш м’ясоїдні, ніж інші мавпи.

У самки, як і в інших мавп, народжується зазвичай одне дитинча, але іноді двоє і навіть троє. Тоді вона одного з них садить на спину, другого — на груди, а ссуть вони по черзі. За спостереженнями над мавпами, які перебувають у неволі, обоє батьків полегшують один одному тягар виховання дитинчат. Іноді самка пропонує самцеві поносити якийсь час одне з дитинчат, і, здається, він виконує це без опору. Дитинчата при народженні бувають не більшими за хатню мишу, проте вони вже вкриті шерстю.

Хижі птахи є найнебезпечнішими ворогами цих тварин. Від кішок, що лазять по гілках, вони часто рятуються завдяки своїй швидкості і спритності, а також завдяки обережному вибору місць для ночівлі; але від орлів і соколів утечею їм не врятуватися. Незліченна кількість ігрунок стає здобиччю цих небезпечних хижаків; усе їхнє життя день у день є, по суті, боротьбою за існування. Людина переслідує мавп не стільки через м’ясо або шкуру, скільки через можливість легкого їх приручення.