Панда мала (Ailurus fulgens)
Завдяки густій і м’якій шерсті тіло її здається товщим, ніж воно є насправді. Вкрита довгою шерстю голова дуже широка і коротка, те ж саме можна сказати і про морду. Довгий хвіст, вкритий густою і м’якою шерстю, дуже пухнастий. Вуха малі і круглі, очі теж невеликі. Короткі кінцівки з волохатими ступнями тільки наполовину торкаються землі, а короткі пальці мають дуже заломлені кігті. Всіх зубів — 38. Завбільшки панда приблизно з великого хатнього кота: довжина тулуба — 50 см, хвоста — 35, висота в загривку — 25 см. Шерсть густа, м’яка, гладка і дуже довга, забарвлена в блискучий темно-червоний колір, що на спині переходить у світлий золотисто-жовтий, оскільки тут волосся має жовті кінчики. Нижня частина тулуба і ноги, за винятком червоно-коричневої смуги, глянсувато-чорні, шерсть на підборідді і щоках біла, а ззаду іржаво-жовта, так само як лоб і тім’я; іржаво-червона смуга пробігає від очей до кутиків рота і відділяє білу морду від щік. Вуха зовні вкриті темно-червоною, всередині довгою білою шерстю. Хвіст рудий, з малопомітними трохи світлішими вузькими кільцями.
Мільйони років тому предки єнотів переселилися з Північної Америки до Азії. Звірі пройшли по перешийку, який за тих часів сполучав Аляску і Чукотку. Розселяючись далі по лісах Азії та Європи, деякі стародавні єноти проникли навіть до Англії. Пізніше вони тут вимерли, але в горах Тибету і в Гімалаях два близьких до єнотів види тварин дожили до наших днів. Це велика і мала панди».
Батьківщина панди — південно-східна частина Гімалайських гір, де її знаходять на висоті 2000—4000 м. Панди живуть парами або родинами в лісах, лазять по деревах і ховаються в дуплах і ущелинах, але часто спускаються на землю, щоб відшукувати собі їжу. Живляться вони майже виключно рослинами: плодами, корінням, травами, жолудями, бамбуковими паростками тощо. При нагоді панда розоряє гнізда і, за словами Жердона, їсть навіть комах. По землі панди рухаються повільно і незграбно, зате по деревах лазять чудово. Панди — не цілком нічні звірі, але вдень сплять цілими годинами, причому лежать згорнувшися в клубок і прикривши голову пухнастим хвостом; іноді, втім, вони відпочивають сидячи, засунувши голову між передніми лапами під груди. Голос панд — короткий слабкий крик, що нагадує пташине щебетання. Час тічки і тривалість вагітності ще невідомі; дитинчата народжуються звичайно навесні. Навіть дорослі панди дуже чутливі до змін погоди, потерпають від спеки, але дуже страждають і від холоду.
Мала панда своїм зовнішнім виглядом дуже нагадує кинкажу. Вона схожа на нього і своїми рухами, ходою, лазінням, і їжею, яку вживає, також. Кинкажу значно перевершує її своєю рухливістю і здається більш тямущим. Усі гірські народи, мабуть, активно переслідують панду через її красиве хутро; можливо, вони їдять також і її м’ясо, незважаючи на сильний мускусний запах, який поширює довкола себе ця роздратована тварина.
