Онагр (Equus hemmions onager)
Підвид кулана. Інший дикий кінь Азії, що належить, можливо, до одного виду разом з куланом (Equus hemmions), — онагр стародавніх людей; про нього не раз згадується в Біблії. Ксенофонт бачив багато цих диких коней поблизу Євфрату, Страбон, Варрон і Пліній — у Малій Азії, а Марселін — на території курдських племен. Склатеру, який порівнював усіх нині існуючих диких коней, здається більш ніж вірогідним, що дикий осел, який водиться в пустелі Індії, не відрізняється від онагра. Від Трістрама ж ми знаємо, що онагр живе ще й нині не тільки в Месопотамії, але також і в Палестині; нерідко спійманих онагрів привозили і до Дамаску. Отже, зона його поширення простягається від Сирії, через Аравію, Персію і Белуджістан до Індії і навіть далі на південь (як говорить Стерндаль), до Гуджарата, а на схід — не далі 75° східної довготи.
Існує як мінімум 3 підвиди кулана: Equus hemmions hemionus (Монголія), Equus hemmions onager (Туркменія), Equus hemmions riang (Тибет, Непал). В інших джерелах згадуються ще 2 підвиди, але, можливо, вони вже вимерли. Всі підвиди занесені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів як види, що перебувають під загрозою зникнення.
Онагр значно менший від джигетая (див. Кулан), проте вищий на зріст і тонший, ніж звичайний осел. Голова його ще вища і більша, ніж у кулана, товсті губи вкриті густою, жорсткою, щетинистою шерстю, вуха досить довгі, але все-таки коротші, ніж у звичайного осла. Переважний колір шерсті цієї тварини — красивий білий зі сріблястим полиском, переходить на верхній частині голови, по боках шиї і тулуба і на стегнах у світло-рудий. На плечах збоку тягнеться біла смуга завширшки з руку, друга смуга йде уздовж усієї спини і ззаду на стегнах, посередині її проходить вузька смуга кавово-бурого кольору. Шерсть онагра ще м’якша і шовковистіша, ніж у коня. Зимову шерсть можна порівняти з шерстю верблюда, літня ж надзвичайно ніжна і гладка. Грива, що стирчить догори, складається з м’якого шовковистого волосся завдовжки близько 10 см, китиця хвоста майже 15 см завдовжки.
Способом життя онагр нагадує кулана. Жеребець веде стадо, що складається з кобил і лошат обох статей, але, як здається, жеребці менш ревниві, ніж у споріднених видів; принаймні, кажуть, що часто під час переходів багато жеребців об’єднуються разом, проте при цьому вони часто кусають один одного. Швидкістю бігу онагр зовсім не поступається джигетаю. Ще Ксенофонт стверджував, що онагр далеко випереджає навіть найкращого коня; новітні письменники також віддають належне швидкості його бігу. Органи чуття онагра, особливо зір, слух і нюх, такі тонкі, що у відкритому степу до нього абсолютно неможливо підійти. Украй невибагливий, він приходить до водопою не частіше, ніж через день, тому його майже неможливо підстерегти. Найулюбленіша його пожива — солончакові рослини; він також любить гіркі трави, такі як кульбаба, осот. Не гребує й різними видами конюшини, люцерною та іншими бобовими рослинами. Але йому не подобаються всі запашні, бальзамові, а також болотяні і колючі рослини та реп’яхи. Солона вода подобається йому більше, ніж прісна, але вона має бути чистою, каламутної він ніколи не п’є.
Про час спаровування і народження дитинчат нічого не відомо, проте можна припустити, що дитинчата з’являються навесні. М’ясо онагра високо цінується всіма народами, що живуть у країнах, де він є. Навіть араби, які взагалі дуже розбірливі в їжі й нізащо не стануть їсти м’ясо ручного осла, вважають м’ясо онагра чистим. Імовірно, те ж саме було і в євреїв. Ми знаємо, що римляни любили ласувати молодими онаграми.