Бджола звичайна (Apis mellifera)
Належить до ряду Перетинчастокрилі надродини Бджолині, не має ості на гомілці. Її тіло дещо подовжене, має темне блискуче забарвлення і густо вкрите рудуватими волосинками. На лапках двокінцеві кігтики; на нижній щелепі щупальця одночленні, а на верхній — чотиричленні.
З найдавніших часів бджоли були одомашнені, тому зараз порівняно рідко можна побачити дикий рій.
Коли новий рій вилітає зі старого вулика, щоб дати початок новому царству, всі бджоли збираються навкруги цариці. Бджоляр виставляє приготований наперед вулик, куди й поміщає спійманий рій. Негайно ж починається діяльне життя. Бджілки вилітають одна за одною з вічка, оглядають найближчі околиці, знайомляться з місцевістю, обстежують вулик зсередини. Проте все це відбувається тільки в тому разі, якщо в гнізді є матка. Якщо ж якимось чином вона туди не потрапила, то стурбовані бджоли починають по-особливому дзижчати, безладно літають навколо вулика і відшукують царицю, що загубилася. Бджоляр поспішає посадити у вулик ту ж саму або іншу матку, і тоді все стає на свої місця. Перш за все бджоли беруться за спорудження стільників, про що вони вже потурбувалися наперед. Залишаючи колишній вулик, вони знали, що спершу не доведеться летіти за кормом, і тому всі наїлися вволю з тих запасів, що були; тепер вони починають виділяти на своєму тілі віск і будують тонкі чарунки. При цьому вони досить дружно допомагають одна одній у роботі. Кожна бджола є й постачальником матеріалу, і архітектором, і працівником. Уся споруда складається з шестигранних призматичних чарунок, кожна сторона яких вирізана математично правильно. За декілька годин спільної роботи в новому вулику готовий вже для початку невеликий стільник, завбільшки приблизно 10 см2. Тоді бджоли, не гаючи часу, летять за здобиччю.
Бджола медоносна — комаха з ряду Перетинчастокрилі надродини Бджолині. Поширена скрізь. Одомашнена і розводиться заради меду, воску й інших продуктів бджільництва, а також запилення рослин.
Кожна бджола, перш ніж відлетіти, намагається якнайкраще запам’ятати місце, тому після виходу з вічка (з нього вона завжди виходить задом) перш за все сідає на дощечку під вічком і уважно озирається довкола. Потім вона відлітає трохи і, описавши декілька кіл навколо вулика, знову сідає на вічко. Бджола, яка полетіла за кормом, може бути відсутньою години дві. Вона відшукує квіти, смолянисті бруньки беріз і хвойних дерев.
Ось підлетіла до вулика бджола, важко навантажена здобиччю. Перш за все вона сідає і відпочиває після тяжкого шляху; потім обережно залазить усередину і тут починає звільнятися від принесеної здобичі. В цьому їй допомагають інші робітниці. Одні злизують своїми язичками солодку рідину, принесену бджолою; інші вибирають справжній мед із медового пухирця у вигляді чистих, прозорих крапельок. Зібраний пилок вона цементує жировими виділеннями своїх залоз, скачує його в невеликі грудки; смолу вона збирає щелепами і складає її в особливі кошики; смолянисті речовини потрібні бджолам як будівельний матеріал, з нього виготовляється так званий прополіс, яким вони замазують усі щілини і отвори; якщо, наприклад, вічко виявиться завеликим, то бджоли починають його зменшувати, зводячи з боків стінки; нарешті, прополіс потрібний їм для того, щоб прикривати ті предмети, яких вони не можуть видалити з вулика навіть спільними зусиллями, а тим часом їхнє видалення необхідне. Нерідко трапляється в старому вулику побачити замуровану товстим шаром прополісу мертву мишу або черв’яка. Таким чином бджоли усувають трупний запах, який отруїв би їм повітря.
Для запліднення достатньо навіть одного трутня, і самка буде заплідненою вже до кінця свого життя. Трутні після цього стають непотрібними, і робітниці їх негайно виганяють, для того, щоб дарма не годувати цих ледарів. Через декілька днів цариця починає відкладати яйця і протягом декількох років, зазвичай 4 або 5, може відкласти від 50 до 60 тисяч яєць. Відкладання яєць проходить з особливою церемонією.
Розрізняють три види бджіл, що живуть в одному вулику: робочі бджоли, самці, або трутні, і єдина цілком розвинена самка — цариця, або матка. Всі три види дуже різняться між собою як зовнішнім виглядом, так і організацією: самка не має ні кошиків, ні щіточок на задніх лапках; цього ж немає і в трутнів, які, крім того, не мають зубчика на п’яті. Навпаки, в робочих бджіл є всі ці пристосування, потрібні для збирання поживи. У них язичок дуже довгий, із китичкою, щелепи добре розвинені, на лапках є кошик і збирачі пилку. Усередині тіла робочої бджоли є дуже складні пристосування для переробки зібраних матеріалів. Бджола виготовляє то мед, то віск, то особливу кашку для годування личинок. Цариця, або матка, призначена для відкладання яєць і крім цього не займається жодними іншими справами. Так само нічого не роблять і трутні, які потрібні тільки для того, щоб запліднити матку, після цього бджоли негайно і безжально виганяють їх із вулика.
Матка заглядає в чарунку, з якої знімається кришка, спочатку засовує туди голову, а потім опускає яйцеклад і кладе туди одне яєчко, кругленьке, напівпрозоре, близько 2 мм у довжину. Одночасно з цим робітниці починають клопотатися біля відкладених яєць. Вони кладуть біля них невелику кількість драглистої рідини, яка містить у собі суміш меду, квіткового пилку і води, все це належним чином пережоване, перероблене; потім кришка чарунка закривається.
Уже на четвертий день вилуплюється з яйця личинка і негайно ж починає їсти. Робочі бджоли раз у раз підкладають їй нові запаси їжі, так що днів через шість личинка вже стає великою і гладкою. Тоді робітниці дещо змінюють форму чарунки, витягаючи вперед одну зі стінок і загинаючи її всередину. Якщо погода досить холодна, то бджілки навіть власним тілом зігрівають личинку. Що стосується личинки, то вона вкривається шовковистою павутиною, линяє і залишається нерухомою у вигляді лялечки. На 21-й день після відкладання яйця кришка чарунки відкривається і звідти виповзає робоча бджола, яка абсолютно сформувалася.
Камеру, що звільнилася, вичищають, наводять там лад і готують до відкладення нового яєчка.
Нові матки і трутні залишають гніздо і спаровуються. Після шлюбного польоту трутні гинуть, а матки повертаються у свій вулик, збирають навколо себе робочих бджіл і утворюють рій, який дає початок новій колонії. У бджіл складний метод комунікації, особливо у робочих бджіл з їхніми знаменитими танцями, за допомогою яких вони повідомляють, де є нектар. Матки виділяють речовини, що впливають на діяльність робочих бджіл у вулику, що є своєрідним хімічним рабством.
Після виходу з чарунка молода бджола потягується, струшує крильцями, а навколишні бджоли скупчуються навколо неї, радісно вітаючи новонароджену. Вони облизують її, годують; але недовго тривають ці турботи, оскільки за декілька годин бджілка міцніє і за прикладом інших береться до роботи. Проте в більшості випадків перші тижнів зо два молоді бджілки залишаються у вулику виконувати хатню роботу, оскільки вони ще не настільки досвідчені, щоб бути в змозі легко розшукати дорогу і не збитися зі шляху, коли повертаються назад. Дивно, що робочі бджоли і матки виходять з одних і тих самих чарунок. Усе залежить від умов живлення. Правда, чарунка, з якої повинна вийти матка, відрізняється своїми розмірами від інших. Але природодослідники пробували перекладати в маткову чарунку яєчко з простої чарунки, і результат виходив однаковий. Нині біологія бджоли досліджена добре. Виявляється, що як робоча бджілка, так і цариця походять із заплідненого яйця, а трутні — з незапліднених. Під час кладки яєць матка довільно деякі запліднює, а деякі ні.
Подальший розвиток як робочих бджіл, так і молодих маток обумовлюється кількістю та якістю живлення. Майбутню матку, ще личинкою, бджоли добре годують добірним кормом, тоді як для інших бджіл призначається корм нижчої якості і в меншій кількості. Внаслідок цього більшість бджіл виходить недорозвинутими, тоді як матка — цілком розвинута, нормально сформована самка.
Життя кожної робочої бджілки нетривале: рідко перевищує 6 тижнів.
Нарешті збір меду припиняється, беруться заморозки, і тоді бджоли готуються до зимівлі. Вони ретельно закладають кожну щілинку, зменшують до мінімальних розмірів отвір вічка і сидять, зібравшися докупи, зігріваючи одна одну. Бджоли піклуються про те, щоб повітря всередині вулика було чисте. Гниття і зіпсоване повітря спричиняє серед них масові захворювання. Іноді бджоли влаштовують вентиляцію; для цього вони стають в ряд і починають безупинно махати крилами, координуючи свої рухи.
У середині лютого матка починає відкладати яйця, але нове покоління за зиму звичайно гине, так само як і велика кількість колишніх бджіл. Навесні спільними зусиллями бджілки витягують і викидають трупи загиблих бджіл, відносячи їх на деяку відстань, розкупорюють чарунки, наводять там лад і сортують свої запаси. Матка в цей час відкладає яйця в чарунки трутнів, а трохи пізніше відкладає 2—3 маткові яйця.
Незвичайний «танок з похитуванням», який виконують бджоли на поверхні стільників, інформує робочих бджіл про точне місцезнаходження поживи.
Деякі спостерігачі стверджують, що матка робить це неохоче і з примусу робочих бджіл, але інші заперечують це. Коли розвивається молода матка, то бджоли цілою юрбою оточують її чарунку і не дозволяють їй вилізти, замуровуючи дедалі товщою кришкою. Ув’язнена б’ється, пищить, подібний писк чути ще з декількох чарунок; тоді настає тривожний час у вулику. Стара матка відчуває, що в неї з’явилися суперниці. Бджоли розділяються на групи. Старі товпляться біля старої матки, молоді — біля молодих. Ніхто тоді не летить за медом, усі залишаються у вулику. Група бджіл сідає біля вічка. Раптом відбувається катастрофа. Довго стримувана молода матка нарешті вивільняється з чарунка і виходить назовні. Іноді вона негайно ж стає до смертельного бою з колишньою маткою. Але бджоли до цього звичайно не допускають і вилітають з вулика, оточуючи матку. У більшості випадків стара матка виходить з вулика, але сідає поблизу.
Нові матки, які народжуються після цього, повинні також залишити вулик, і тому роїння може відбуватися кілька разів, одне за одним. Якщо ж для цього бджіл недостатньо, то робітниці просто вбивають нових маток.