Каракатиця, або сепія (Sepia)

Тіло її округле, злегка видовжене і трохи сплюснуте; щупальця порівняно короткі, але хапальні — довгі; спинна пластинка на передньому краї загострена, а на задньому розширяється і має вирізку. У пластинці можна розрізнити три шари: зовнішній — вапняний, дуже тонкий, укритий дрібними горбиками, середній — роговий, а третій складається з вапняних пластинок. Коли тварина перебуває у спокійному стані, то колір її рожево-жовтий, переливається майже всіма барвами веселки; на голові забарвлення дещо яскравіше, руки зеленуватого кольору. При подразненні на тілі з’являється безліч горбиків і бородавок, забарвлення швидко змінюється, очі яскраво виблискують. У вийнятої з води каракатиці на спині з’являються смужки, шкіра жовтіє, але поступово всі фарби бліднуть. Довжина звичайної каракатиці (Sepia officinalis) близько 15 см; їх ловлять у прибережній смузі великими неводами. З них видобувають відому фарбу сепію. Цікаво спостерігати збудження, яке виявляє каракатиця при щонайменшому дотику до неї: присоски її починають дуже рухатися, вона скрипить зубами і з силою викидає воду з воронки. Живиться каракатиця різними тваринами, переважно рибами. Для схоплювання здобичі їй служать хапальні щупальця.

Каракатиці — головоногі молюски із родини Sepiidae із внутрішньою, поділеною на камери черепашкою, що дістала назву «кістка каракатиці». У камері міститься газ, що надає молюскові плавучості. Каракатиця легко пливе за допомогою бокових плавців. Рятуючись від ворога, викидає з тіла потужний струмінь води. Шкіра швидко змінює забарвлення і малюнок, особливо в період спаровування. За допомогою 8 «рук» і 2 щупалець каракатиця захоплює поживу, переважно ракоподібних. Свою здобич відшукує, спрямовуючи в пісок тонкий струмінь води. Сифон, що використовується для проштовхування води, розташований унизу біля основи голови. Каракатиці полюють уночі в неглибоких водах, а вдень зариваються в пісок.