Бабак альпійський (Marmota marmota)
Належить до родини Білячі ряду Гризуни. Римляни назвали цю тварину альпійською мишею, савояри називають його мармота. Бабак досягає довжини майже 62 см, з них 51 см припадає на тулуб, а 11 см на хвіст, висота в загривку 15 см. Шерсть, що складається з більш короткого підшерстка і довгого остюка, густа і досить довга, забарвлення її на спині буро-чорне. На потилиці, біля основи хвоста і на всьому животі шерсть темного червонувато-бурого кольору, на кінцівках, з боків тулуба і на задній частині тіла ще світліша, а на морді і на лапах іржаво-жовта. Очі і кігті чорні, передні зуби буро-жовті.
Цей звір впадає в сплячку на дві третини року, а іноді навіть і більше, тому що на тій висоті, де він поселився, його активність триває іноді всього два місяці.
Альпійський бабак поширений у Європі, Альпах, Піренеях і Карпатах. Тут він мешкає на вершинах, розташовуючись між вічними льодами і снігами, і рідко спускається до межі зростання лісів. Він вибирає відкриті місця, оточені стрімкими прямовисними скелями, або невеликі вузькі гірські ущелини, що лежать між поодинокими вершинами. Чим відлюдніші гори, тим частіше його можна побачити. Бабак селиться тільки на тих плоских узвишшях і схилах, які обернуті на південь, схід або захід, тому що він, як і більшість денних тварин, любить сонячне проміння. Тут він викопує собі декілька маленьких простих, але глибоких нір, з яких одні призначаються для літа, інші — для зими.
Літнє життя бабака, за Чуді, надзвичайно потішне. На світанку перш за все виходять зі своїх нір старі бабаки; вони обережно висовують із вхідних отворів голови, озираються довкола, прислухаються і, тільки переконавшися, що їм нічого не загрожує, наважуються вилізти остаточно. Після цього підіймаються на гору, сідають на задні ноги і скубуть невисоку траву. Слідом за ними висовують свої головки і молоді бабаки. Перший, хто помітить що-небудь підозріле, наприклад хижого птаха, лисицю або людину, видає низький і гучний носовий свист, інші повторюють його, і всі в одну мить зникають. Замість свисту багато бабаків видають гучний гавкіт, звідки, ймовірно, пішла їхня валлійська назва «мистбеллери» («гнойовий крикун»).
Пожива бабаків складається зі свіжої і соковитої альпійської рослинності, трав і коріння. На водопій вони ходять рідко, та зате відразу випивають багато. Всі спостереження підтверджують, що альпійський бабак може правильно передбачати будь-яку зміну погоди.
Улітку бабаки живуть поодинці або парами у власних літніх приміщеннях, до яких ведуть ходи завдовжки 1—4 м, що мають додаткові бічні проходи на випадок втечі. Вихід нори в більшості випадків влаштовують між камінням. Поблизу його часто знаходять безліч неглибоких, призначених для тимчасового притулку, нір і ходів. Саме лігво досить тісне. Тут тварини спаровуються, ймовірно у квітні, тут же після шеститижневої вагітності самка народжує двох-чотирьох дитинчат, які, поки не підростуть, рідко виходять з нори і живуть у ній постійно разом із батьками.
З настанням осені бабаки викопують під горою особливі глибокі нори для зимової сплячки, які, втім, рідко бувають глибші за 1,5 метра. Ці житла розташовуються трохи нижче, ніж літні, які часто досягають висоти 2600 м над рівнем моря, тоді як зимові знаходяться зазвичай у смузі найвищих альпійських пасовищ, а іноді навіть нижче від межі зростання лісів. Приміщення зимової нори розраховане звичайно на цілу сім’ю, що складається з 5—15 членів, і тому робиться широким. Мисливець знаходить жилі зимові нори по розкиданому біля них сіну або по тому, що вхід у нору буває ретельно законопачений сіном, землею і камінням, тоді як вхід літньої нори завжди відкритий. Лігво знаходиться на відстані 8—10 м від вхідного отвору і набите м’яким, сухим червонувато-бурим сіном, яке щороку частково обновляється. Вже з серпня звірі починають запасати траву і сушити її, а потім у зубах перетягують до нори.
Окрім цих двох жител, бабак має ще особливі нори, в яких він ховається під час небезпеки, а якщо не встигне добігти до нори, то ховається під камінням і в розколинах скель.
Набите і вистелене довкруги сухим сіном лігво служить загальним кублом цілій родині. Тут вони лежать під час сплячки, тісно притиснувшись один до одного. Життєдіяльність звірів дуже сповільнюється. Температура крові знижується до температури повітря в норі; дихання сповільнюється до п’ятнадцяти дихальних рухів за годину. Якщо під час сплячки бабака витягти з нори і занести в тепле приміщення, то при температурі 21°С його дихання стає помітним, при 25°С звір починає хропти, при 27,5°С випростовує кінцівки, а при 31°С остаточно прокидається.