Турухтан (Phylomachus pugnax)

Належить до родини Бекасині. Навесні самці прикрашаються великими бойовими комірами, які захищають шию і груди та зникають восени. Верхній бік крил — буро-сірий, хвіст — чорно-сірий, черевце — біле; решта оперення буває надзвичайно різноманітна як за кольором, так і за візерунком; особливо різноманітне забарвлення коміра, і неможливо знайти двох самців, які були б схожі один на одного оперенням. Але в одного і того самого птаха щороку на пір’ї з’являється той самий малюнок і те саме забарвлення. Батьківщина турухтанів — північ Старого Світу, хоча окремі екземпляри траплялися і в Північній Америці; під час перельоту птахи ці відвідують усі європейські й азійські краї і всю Африку. Улюблені місця турухтанів — великі та плоскі болота.

До і після часу розмноження поведінка самців і самок абсолютно однакова. Уранці та ввечері вони зайняті пошуками поживи, яка складається зі всіляких водяних тварин, черв’яків, комах, а також насіння.

Але коли настає час об’єднання в пари, поведінка турухтанів змінюється. Між самцями без жодної видимої причини починаються безперервні бійки. У них немає іншої зброї, окрім м’якого, з тупими краями дзьоба — знаряддя далеко не небезпечного, яким вони ніколи не можуть ні поранити, ні дзьобнути до крові; найбільша невдача, яка може спіткати бійця, — це якщо супротивник схопить його за язика і смикатиме потроху за нього. Нарости на голові захищають її, як шолом, а густий шийний комір відіграє роль лицарського щита.

Гніздо влаштовується оддалік від місця поєдинків, на якій-небудь купині в болоті, і являє собою ямку, бідно вистелену травою. Самка насиджує знесені нею 3—4 яйця протягом 22—23 днів і може служити живим докором самцю, який зовсім не піклується про своє потомство.