Зорила, або тхір африканський (Ictonyx striatus)
Ссавець, має тулуб завдовжки 35 см, а хвіст — 25 см. Тулуб зорили довгий, але не дуже стрункий, голова широка, морда подовжена на зразок хобота. Вуха короткі, заокруглені, очі середнього розміру з поздовжньою щілиною зіниці, ноги короткі, а передні лапи озброєні сильними, досить довгими, але тупими кігтями; хвіст досить довгий і пухнастий, усе хутро теж густе і довге. Його основне забарвлення блискучо-чорне, поцятковане білими плямами і смугами, малюнок яких більш-менш збігається у різних особин. Між очима знаходиться вузька біла пляма, друга йде від очей до вух; іноді обидві зливаються і утворюють на лобі одну білу перев’язь, яка проходить через усю морду до краю рильця. Губи також часто облямовані білим. Забарвлення верхньої частини тулуба дуже різноманітне, але має завжди один певний малюнок. У деяких через потилицю проходить широка біла поперечна перев’язь, від якої відокремлюються чотири поздовжні смуги, які йдуть уздовж усієї спини; вони розширяються посередині тулуба і розділяються трьома чорними проміжними смугами; обидві зовнішні бічні смуги з’єднуються біля кореня хвоста і потім продовжуються по обидва боки хвоста у вигляді білих рисочок. В інших уся потилиця, загривок і навіть верхня частина спини — білі. У таких випадках саме від загривка починаються темні смуги, що продовжуються по боках хвоста, який буває поцяткований то плямами, то поздовжніми смугами.
«Коли вона знаходиться на полі або на луках, — говорить Колбі, — і помічає, що до неї наближається собака чи хижий звір із наміром схопити її, то вона пирскає на своїх ворогів такою жахливо смердючою рідиною, що ті поспішають витерти ніс об землю чи об дерево, щоб хоч трохи звільнитися від смороду. Якщо ворог не злякається з одного разу або підійде ще інший, то вона повторно пирскає на супротивника, вивергаючи з себе сморід, нітрохи не слабший від першого.
У такий спосіб вона хоробро захищається від своїх ворогів. Кому хоч раз доводилося зіткнутися з цим жахливим смородом, той наступного разу, напевно, подалі зійде з дороги, коли помітить зорилу, і чіпати її не стане».
Зорила менш спритна, ніж куниця. Лазити вона не вміє, води дуже боїться, хоча у разі необхідності плаває.
Зорила поширена по всій Африці від Мавританії та Судану до самого півдня континенту. Вона живе зазвичай на землі, але у разі необхідності непогано лазить і чудово плаває. Довжина тіла звіра 28—38 см, хвоста 20—30 см, важить зорила від 400 г до майже півтора кілограма.
У зорил особливо нестерпний сморід йде від самців і переважно під час спаровування. Можна також припустити, що самка вважає приємним цей запах, який ми сприймаємо як бридкий.
Зорила поширена по всій Африці, переходить через Суецький перешийок до Малої Азії, з’являється навіть іноді біля Константинополя. Скелясті місцевості є найулюбленішим її місцеперебуванням. Тут вона живе або в ущелинах, або в норах, викопаних нею самою під деревами і чагарниками. Зорила веде спосіб життя нічної тварини, і тому бачити її випадає дуже рідко. Перші відомості про цю тварину дає Колбі. Пожива її складається з дрібних ссавців, а саме з мишей, дрібних птахів та їхніх яєць, із плазунів і комах. Для свійського птаха зорила нерідко буває небезпечною, оскільки подібно до куниць, прокрадається до селянських дворів і вбиває птахів, як тхір.