Кит гренландський (Balaena mysticetus)
Належить до родини Справжні, або Гладкі, кити підряду Вусаті кити, незграбне створіння, у якого всі частини тіла здаються непропорційними. Вже мореплавці, які ловили цього кита 300—400 років тому, говорять лише про китів, що мали не більше 20 м завдовжки. Пехуель-Леше подає такі розміри кита, убитого в Льодовитому океані на північ від Берингової протоки: довжина тіла 16,4 м, ширина хвоста — 6,7 м, довжина найбільших рогових пластинок — 3,25 м. Проте не можна заперечувати, що іноді ловили китів і більших розмірів.
Гренландський кит — найбільший вид родини, до 21 м завдовжки. Верхня щелепа дуже вигнута. Пластини цідильного апарата досягають 3—4,5 м довжини, чорного кольору. Поширений у полярних морях Північної півкулі.
Порівняно з іншими тваринами цього ряду гренландський кит масивніший, тулуб короткий, товстий і круглий, до хвоста він дуже звужується, на середині голови, біля того місця, де знаходяться дихала, помітне невелике підвищення, а внизу біля горла — незначне заглиблення; очі, які за розмірами ледве перевищують очі бика, розташовані одразу за зчленуванням нижньої щелепи. Вуха, отвори яких не ширші за товщину гусячої пір’їни, знаходяться трохи позаду очей. Дихала мають вигляд двох вузьких щілин близько 45 см завдовжки і формою нагадують латинську букву S; вони знаходяться на відстані 3 м від краю морди на найвищій частині голови. Ласти цього кита відносно широкі, товсті, на передній частині опуклі, а на задній — дуже увігнуті і на верхньому та нижньому боці мають по короткому закругленому кілю. Вони кріпляться одразу за очима, приблизно на середині тіла. У роті знаходять до 300—360 рогових пластинок. Найбільші з них можуть бути до 5 м завдовжки і важити до 3—3,5 кг. Язик м’який і всім своїм нижнім боком приріс до щелепи. Шкіра скрізь гола, за винятком декількох товстих щетин на кінці обох щелеп та дещо тонших із боків голови і між дихалами, де вони дуже короткі, сидять у два або три ряди і бувають часто зовсім стерті. Шкіра, що вкриває тіло, досить тонка, міцна, м’яка, наче оксамит, і схожа на шевську шкіру, просочену олією. Під нею лежить шар жиру до 20—45 см завтовшки. Забарвлення тіла надзвичайно мінливе; верхня частина голови, за словами Брауна, забарвлена в сірувато-білий, ніби молочний колір, який на краї морди переходить у чорну пляму, що має близько 15 см завширшки. Решта спини майже одноколірна, а саме темно-синя, причому старі кити темніші, а молоді світліші. У старих китів темний колір тулуба поширюється і на щелепі, тоді як у молодих там помітні нерівні білі плями. За очима і зчленуваннями нижньої щелепи зазвичай знаходяться дві світлі плями; подібна ж маленька пляма знаходиться на повіках, а біля початку хвоста також видно декілька нерівних білих плямочок. Самки зазвичай більші і жирніші за самців. Обидва вим’я їх, які за розмірами приблизно дорівнюють вимені корови, оточені білими плямами.
Гренландський кит живе в північних частинах Атлантичного і Тихого океанів, а також у Льодовитому, але визначеного місцеперебування не має. Присутність і подорожування цього кита, очевидно, значною мірою залежать від стану льоду в різні пори року.
Найчастіше кити трапляються невеликими групами, до 3—4 тварин, але під час своїх далеких мандрівок кити збираються іноді в досить великі стада. Досвідчені китолови стверджують, що в стадах знаходяться кити приблизно одного і того ж віку, отже, старі об’єднуються окремо від молодих.
Коли кит нічим не стривожений, то він наближається до поверхні води через 10—15 хвилин, залишається там до 1—3 хвилин, щоб подихати, і наостанку до 4—6 разів сильно втягує в себе повітря. Обидва фонтани його майже з’єднуються в один, і висота їх часто сягає до 4 м, тому їх видно здалека. Скоресбі говорить, що гренландський кит, коли шукає собі поживу, то залишається під водою до 15—20 хв; якщо ж він поранений, то може там перебувати півгодини, а іноді навіть цілу годину; проте той кит, який пробув у воді понад 40 хв, підіймається на поверхню дуже знеможений.
«Незважаючи па масивність тулуба, — каже Скоресбі, — кит здатний рухатися швидко й спритно, за 5 чи 6 сек може втекти від своїх нападників; однак ця швидкість триває тільки кілька хвилин. Іноді він із такою силою б’ється об поверхню води, що зовсім із неї вискакує, інколи ж стає головою вниз, піднімає хвіст у повітря і б’є ним по воді зі страшною силою. Шум від цього сплеску в тиху погоду чується на велику відстань, а хвилювання води поширюється дуже далеко».
Із зовнішніх чуттів досить розвинені тільки зір і дотик, проте припускають, що й інші зовнішні чуття досить добре діють, коли кит перебуває під водою. Слух його на повітрі такий слабкий, що він, за спостереженнями Скоресбі, не чує гучного крику на відстані довжини корабля; коли ж він пливе під водою, то втікає від незначного плескоту весел і будь-якого шуму на кораблі.
Зазвичай кит плаває зі швидкістю 4 милі за годину (близько 7 км/год — швидкість швидкої ходи дорослої людини), а в разі небезпеки прискорюється до 9 миль за годину.
Гарної днини багато хто спостерігав кита і під час його сну. Він тоді лежить не ворушачись на поверхні води, причому верхівка голови знаходиться над водою; він тоді дихає спокійно, не випускаючи фонтанів, і утримується в рівновазі тихим рухом плавців. Пожива його складається головним чином із дрібних ракоподібних тварин, а також із м’якотілих, переважно крилоногих, які в такій великій кількості трапляються в морі, що забарвлюють деякі місця його поверхні в оливковий колір. Важко припустити, щоб він ковтав великих риб, і, ймовірно, він проковтує лише тих невеликих риб, які випадково потраплять до його величезної пащі. Послід його забарвлений у червоний колір.
Дитинча народжується між лютим і травнем, після 9—14 місяців вагітності, а потім самка годує його молоком близько року.
За однаковими між собою даними Скоресбі і Брауна, спаровування відбувається в червні, липні і серпні. Браун, так само як і Скоресбі, визначає тривалість вагітності у 10 місяців і відкидає думку, що самка народжує лише через два роки, хоча не заперечує складності перевірки цього припущення за допомогою спостережень. Зазвичай народжується тільки одне дитинча і лише в окремих випадках — двоє. Народження дитинчат відбувається в березні або квітні. Дитинча довго годується молоком, можливо, навіть цілий рік. Самка лягає трохи набік, щоб дитинча могло зручно схопити сосок. За словами Скаммона, розміри новонароджених дитинчат бувають дуже різні: в середньому до 3—5 м. Росте воно надзвичайно швидко, і вже під час ссання довжина його досягає 6 м при обхваті 4 м, причому вага сягає до 6000 кг. Як одностайно запевняють усі спостерігачі, мати дуже турбується про своє дитинча. Маленьких китів, які ще не розуміють небезпеки, ловлять дуже легко, головним чином для того, щоб принадити матір: вона завжди приходить на допомогу до свого пораненого дитинчати, разом із ним підіймається на поверхню води, щоб подихати, жене його перед собою, щоб воно втекло, прагне допомогти йому, обхоплюючи його одним із ластів, і дуже рідко кидає його, поки воно живе; тоді буває дуже небезпечно наближатися до самки. Через страх за життя свого дитинчати вона забуває про обережність, сміливо кидається на переслідувачів і залишається біля маленького кита навіть тоді, коли сама поранена кількома гарпунами.
За спостереженнями Пехуель-Леше, кити різняться між собою не тільки зростом, але також і кількістю жиру. Крім того, жир буває різної якості і в деяких випадках дає набагато менше ворвані, ніж можна було б очікувати.
Окрім людини, на кита нападає тільки страшна косатка. Цих тварин дуже непокоять різні паразити, які поселяються на їхньому тілі, особливо з класу Ракоподібні, так звана китова воша; рак із ряду Плосконогі живе на спині у кита в кількості багатьох сотень тисяч і так роз’їдає його шкіру, що тварина здається ураженою серйозною хворобою. Жолуді морські (Balanus) також паразитують у нього на шкірі; біля них виростає багато водоростей, тому кит часто носить на собі цілий світ дрібних морських тварин і рослин.