Гаял (Bos gaurus frontalis)
Який належить до родини Порожнисторогі, за вимірюваннями Ламберта й інших дослідників, досягає 3,6 м завдовжки, з яких 80 см припадає на хвіст; висота в холці 1,5—1,6 м. Корова відрізняється від бика тільки меншим зростом, менш огрядним тулубом і коротшими рогами.
Гаял — свійський бик Бірми й Ассаму. Диких гаялів ніде немає. Можливо, гаял — одомашнений нащадок гаура. Роги в гаяла товсті, стирчать в різні боки, не ліроподібні, як у гаура. Сам він приземкуватий (зростом близько півтора метра), широколобий, чорно-бурої масті, з білими ногами і білою китицею на хвості.
«Мені ніколи не доводилося, — пише мені Мютцель, — бачити тварину, яка була б названа так правильно — «широколоба», як саме ця; та її інакше й назвати не можна, тому що могутній лоб, який кожному впадає в очі своєю незвичайною шириною, відрізняє її від усіх родичів. Товста морда наче утворює вузьку частину піраміди, основа якої лежить між коренями рогів і кутами нижньої щелепи. Ширина майже рівного лоба між коренями рогів дорівнює його довжині від перенісся до тім’яних кісток і складає дві п’яті частини від загальної довжини голови. Дуже товсті роги мають округлу форму і відхиляються легким загином назад. Невеликі очі сидять досить глибоко під надочними дугами; вуха, що стирчать прямо, дуже великі та загострені. Під підборіддям виступає невелике подвійне підгруддя, яке закінчується біля нижньої щелепи. Три або чотири глибокі складки шкіри відділяють голову від поздовжнього, товстого, схожого на горб підвищення, яке вкриває всю шию, загривок, а також половину спини, і як справжня «бичача шия» надає уявлення про значну силу. Решта тулуба дуже м’ясиста; підгруддя біля шиї ледве помітне або абсолютно зливається з жиром, що відклався на цьому місці. Ноги сильні, але добре сформовані; копита своїми розмірами співрозмірні їм, проте короткі і спереду мають прямовисну поверхню; тонкий хвіст закінчується китицею. Коротка, товста, гладенька шерсть рівномірно вкриває все тіло, подовжується тільки трохи на нижньому боці шиї і біля основи передніх кінцівок утворює кучеряву чуприну. Переважне забарвлення шерсті — чорне; роги сірувато-білі, а їхні кінці чорні».
Гаял — гірська тварина, і дійсно, він майже так само впевнено дереться по горах, що і як. Тримається у стаді, вранці, увечері і ясними ночами виходить на пасовище, ховається від задушливої полуденної спеки в густих лісах і відпочиває там, жуючи жуйку в тіні, любить воду, але не багнюку, тому уникає боліт, а прохолоджується в чистих гірських струмках. Його описують як покірливу і довірливу тварину. Він ніколи не нападає на людей і негайно поступається їм дорогою, але від хижих тварин захищається сміливо і примушує втікати навіть тигра і пантеру.
Молоко гаяла густе, а м’ясо має чудовий смак. Тому й роблять спроби розводити таку цінну тварину в місцевостях Індії, що лежать на захід від його батьківщини; але, мабуть, як приручений гаял, так і дикий полюбляють тільки високо розташовані лісисті місцевості, а не жаркі рівнини.
Місцеві жителі з давніх-давен зробили гаяла свійською твариною, його або приручали, або схрещували з іншими породами великої рогатої худоби. У горах він може пастися разом із яком, навіть поблизу снігової межі.
Корова після вагітності, що триває 8—9 місяців, народжує тільки одне теля і годує його 8—9 місяців; наступний рік вона відпочиває. Широколобий бик охоче злучається з іншими породами великої рогатої худоби, а їхнє потомство при спаровуванні одне з одним і з іншими родичами виявляється плодовитим.