Порожнисторогі, родина (Bovidae)
«Порожнисторогі, — говорить Блазіус, — мають на лобі конусоподібно загострені кістяні нарости, які оточені роговим футляром; ці кістяні нарости постійно ростуть завдовжки, а біля основи і завширшки. При зростанні на цьому кістяному пеньку постійно утворюються нові рогові шари, для яких старі шари служать наче футляром. 1 в порожнистих рогах нова рогова маса відділяє старі шари рогів від кістяного наросту, але ці старі шари не відпадають, як у оленів, оскільки конусоподібна поверхня старих рогових шарів перешкоджає цьому. Річні шари на рогах помічені хвилеподібними жолобками. Рогова речовина не однаково росте упродовж року. Щорічний приріст також змінюється, залежно від віку; чим старша тварина, тим щорічний приріст буває меншим».
Усі тварини, що належать до цієї родини, мають шість різців і два ікла тільки на нижній щелепі; на верхній щелепі немає передніх зубів; з кожного боку на щелепі вгорі і внизу знаходиться по шість кутніх зубів. Будова їхнього тіла дуже різноманітна.
Батьківщиною биків треба вважати всю Європу і Африку, Середню і Південну Азію, а також Північну Америку; нині одомашнені види поширені в усіх частинах земної кулі. Всі без винятку види живуть групами і збираються в стада на чолі з сильними і досвідченими тваринами. Старі самці звичайно відокремлюються і живуть відлюдниками.
Спосіб життя порожнисторогих так само різноманітний, як і зовнішній вигляд. Вони поширені скрізь, за винятком Південної Америки і Австралії; безліч видів живе в усіх поясах земної кулі та в найрізноманітніших місцевостях. Розмножуються вони досить швидко, хоча самка щороку народжує одне дитинча, рідше двох, як виняток — трьох, і лише в окремих випадках — чотирьох. Молоді тварини розмірами і розвитком не відрізняються від інших жуйних. Вони народжуються розвиненими і переважно через декілька годин після народження можуть йти слідом за своїми батьками по найнебезпечніших місцях. У багатьох видів зростання триває декілька років, але в більшості видів молоді особини вже через рік самі здатні до розмноження, і цим пояснюється швидке збільшення кількості поголів’я в окремих стадах жуйних.
Бики — це великі, сильні і незграбні жуйні, ознаками яких служать здебільшого більш-менш круглі та гладкі роги, широка морда з далеко віддаленими одна від одної ніздрями, довгий хвіст, що досягає суглоба п’яти, з китицею на кінці, відсутність слізних ямок і міжкопитних залоз; у самок вим’я з чотирма сосками. У більшості видів підгруддя відвисає або є складка шкіри на верхній частині шиї. Роги біля основи розширяються і тому можуть закривати майже весь лоб, але в більшості видів він залишається відкритим. Роги гладкі, заокруглені й лише біля основи мають поперечні зморшки; загинаються по-різному: назовні або всередину, назад або вперед, вгору або вниз або ж мають ліроподібну форму. Волосяний покрив короткий і гладко прилягає до шкіри, але на деяких частинах тіла може подовжуватися у вигляді гриви.
«Бики і корови, — пише Дюміхен, — так само, як і коза, ще за якнайдавніших часів були свійськими тваринами жителів Нільської долини. Знатні єгиптяни в написах на своїх могильних пам’ятниках особливо охоче хваляться своїми численними стадами великої рогатої худоби».
Усі бики легко і добре плавають. їхня незвичайна сила і витривалість гідна здивування. З органів чуття найкраще розвинений нюх, слух теж хороший, зір не дуже розвинений. Роздратовані, кидаються на хижих звірів, навіть на найсильніших, і так спритно вміють користуватися своїми рогами і копитами, що часто здобувають перемогу. Голос їхній являє собою голосне або глухе мукання або ж схожий на хрокання і бурчання, яке чути переважно тоді, коли вони збуджені. Живляться листям і ніжними бруньками, пагонами і гілками найрізноманітніших дерев, травою і злаками, деревною корою, мохами і лишайниками, болотяними і водяними рослинами, навіть гострою ріжучою осокою і очеретяними рослинами. Сіль для всіх є ласощами, вода — насущна потреба; багато з них із задоволенням лежать у мулистих болотах або годинами вилежують у річках і ставках.
Роги у порожнисторогих ростуть усе життя, але ніколи не розгалужуються. Вони складаються з речовини епідермічного походження, чудового матеріалу для виготовлення клею (китайці роблять із них і ліки).
Спаровуванню передують жорстокі битви між биками; 9—12 місяців по тому корова телиться одним телям, дуже рідко двома. Теля народжується цілком розвиненим і майже одразу може йти слідом за матір’ю. Вона ставиться до нього дуже ніжно, годує і чистить, облизує і пестить його, а в разі небезпеки дуже мужньо захищає від усякого нападу; самці деяких видів також охороняють дитинчат.
Зебу — підвид великої рогатої худоби. Це «священні корови» Індії. Вбивати і їсти м'ясо зебу релігія забороняє. В Індії понад тридцять різних порід зебу. Деякі з них завезені в США, тут їх схрещують з шортхорнами, херефордами й іншими породистими нащадками тура. Зебу та її гібриди легко переносять спеку і укуси комах.
Полювання на диких биків досить небезпечне.
Ті бики, які високо цінуються в Іспанії, бо їх використовують у відомих боях, також пішли від тварин, що колись були ручними. Тепер вони здичавіли: цілими роками не заходять до хліву, і ніхто про них не піклується; тільки зрідка приїжджають наглядачі, щоб перевірити кількість тварин. Бик цей не дуже великий на зріст, але красивий, надзвичайно сильний і має досить довгі, вигнуті назовні й дуже гострі роги; забарвлення його майже завжди червоно-коричневого або чорно-бурого кольору.
«Бики, які своєю лютістю і зовнішнім виглядом здаються придатними для бою, — описує В. Ієст, — виховуються таким чином. Народжених в якому-небудь великому маєтку в Кастилії або Андалузії, однорічних биків приганяють у певне місце, де їх таврують, щоб потім не сплутати з чужими. Пастухи, які женуть стадо довгою палицею з гострим наконечником, швидко помічають, який бик має схильність до нападу, а який — ні. За биками, які не бояться чутливих уколів вістрям палиці й неодноразово нападають на загоничів, далі спостерігають; тварин, схильних до приручення, використовують у господарстві. Злим бикам насаджують на роги подушки або дерев’яні кульки і надають їм щонайповнішу свободу в селах і маленьких містах; бики гуляють там за головною площею, куди збирається вулична молодь і любителі бою биків. Діти різного віку дратують і мучать биків різними способами, не завдаючи їм особливої шкоди. Організатори бою биків вибирають потрібну тварину, що досягла 4—5-річного віку, і платять при цьому за неї надзвичайно високі ціни; в ніч перед боєм бика помішають у стійло, яке є при кожному амфітеатрі».
Велику рогату худобу скрізь надзвичайно шанували і шанують дотепер. Стародавні єгиптяни поклонялися богу родючості Апісу у вигляді бика і надавали йому великі почесті під час багатьох святкувань. У Лівії велику рогату худобу приручали, але ніколи не вбивали, а користувалися тільки молоком. У Киренаїці вважалося злочином ударити корову. Кельти дивилися на корів, як на дар, посланий їм божеством, а у нинішніх індусів існує такий самий культ биків, як і в стародавніх єгиптян. У кашмірських брамінів, за повідомленням Югеля, корова вважається настільки священною, що кожна людина, що вбила її, карається смертю. Герц називає биків суспільним лихом усіх індуських міст.