Кіт крапчастий, або кіт-риболов (Felis viverrina)

Досягає розмірів нашого дикого кота. Довжину самця, шо важив 7,7 кг, Бленфорд визначив як 105 см, з яких 29 см припадало на хвіст, а висоту загривку — 38 см. За Жердоном, загальна довжина досягає 118 см, а іноді й більше, довжина хвоста — 32 см, висота в загривку — 40 см. Хутро грубе, без блиску. Основний колір — важко визначний жовтувато-сірий, який наближається то більше до сіруватого, то до бурого, залежно від того, наскільки інтенсивне забарвлення середньої частини шерстинок (при основі воно темно-сіре, посередині жовтувате, на кінці буре або чорнувате). Нижній бік світліший. Тварина покрапана цятками видовженої форми, шо розрізняються у різних тварин за розмірами, різкістю контура і виразністю. Хвіст оповитий 8—9 кільцями, знизу перерваними. Око, то має круглу зіницю, бронзово-жовтого кольору.

Кіт-риболов, поширений від Індії та Тайваню до Індонезії, мешкає на берегах струмків і річок, а також на болотах і в припливно-відпливній смузі. Живиться прісноводними ракоподібними (але не рибою), а крім того, дрібними звірами та птахами. Тварина щільної статури масою близько 11 кг. Тіло вкрите довгастими плямами, які утворюють поздовжні ряди.

Зона поширення крапчастого кота охоплює Цейлон, у Південній Індії Малабарський берег, на півночі Індо-Ганзьку рівнину (а також Оріссу), що лежить біля підніжжя Гімалаїв, на захід вона тягнеться до Непалу, далі охоплює всю Бірму, Південний Китай і Малаккський півострів. За словами Свінгоє, крапчастий кіт трапляється також на острові Формоза.

Коти здатні сприймати дуже широкий діапазон звукових хвиль. Для людей з ідеальним слухом він складає від 20 Гц (гуркіт великого барабана) до близько 20 кГц (пронішивий свист), а для кішок — від 60 Гц до 65 кГц. Багато дрібних гризунів спілкуються між собою за допомогою ультразвукових сигналів, частота яких переходить межу людського сприйняття, але доступна для кішок: це допомагає їм знаходити здобич.

Про життя його на волі відомостей мало, проте відомо, що цей кіт віддає перевагу вологій гущавині біля берегів річок, заболоченим місцевостям поблизу гирл, де він, на противагу більшості котів, може живитися водяними тваринами, особливо рибою. За словами Гамільтона, він пожирає навіть прісноводих молюсків; Ходжсон дістав екземпляр кота, що з'їв велику змію. Але Бленфорд вважає, цілком грунтовно, що він, подібно до інших його родичів, охоче їстиме і ссавців і птахів, яких може впіймати. Кіт викрадає також, судячи з різних розповідей, собак, овець, наважується нападати навіть на молодих телят, а на Малабарському березі він, за словами Бекера, навіть кілька разів викрадав із селищ маленьких дітей.

Крапчастий кіт у неволі вважається зазвичай дикою, злостивою і неприручуваною твариною. Блейт, навпаки, дотримується думки, що його неважко приручити. Проте крапчасті коти, шо утримувалися в Лондонському зоологічному саду, поводилися насторожено і недружньо, і спілкуватися з ними було так само важко, як і з іншими дикими котами (від цих останніх вони відрізнялися ще украй сильним запахом, який робив догляд за ними дуже неприємним).