Лама (Lama glama)
Належить до родини Верблюдячі ряду Мозоленогі; поширена переважно в Перу і найліпше почуває себе на високих плоскогір’ях. Є свійською формою роду Lama guanicoe glama. На зріст вона дещо вища за гуанако і має мозолясті нарости на грудях і на передній частині суглоба, що з’єднує передпліччя з кистю. Голова коротка та вузька, губи вкриті волоссям, вуха короткі, і мозоляста шкіра на нижньому боці пальців дуже велика. Лами бувають різного кольору: білі, чорні, строкаті, рудувато-бурі з білими плямами, темно-бурі, яскраво-руді, жовтувато-руді тощо. Доросла тварина від кінця ноги до тім’я досягає 2,6—2,8 м, висота в холці — близько 1,2 м.
Лама — вид, котрий мешкає на Євразійському континенті та належить до родини Верблюдячі. Лама одомашнена, як і альпака, вона є родичем гуанако і вікуньї. Живе на висоті 2300—4000м. Це основна в'ючна тварина в Андах на території Перу, Болівії, Аргентини і Чилі; жеребців використовують для перенесення вантажу вагою до 80 кг на відстань до 30 км за день. Лам також тримають, щоб одержати м'ясо, шерсть, жир для свічок і цінну шкуру. Висота в холці — близько 1,2 м, має густу шерсть, колір якої варіює від білого до чорного. Шия і голова видовжені, очі та вуха досить великі. Лоша народжується після періоду вагітності тривалістю 11 міс. і живиться молоком протягом 4 міс.
Акоста розповідає:
«Індіанці водять через гори цілі стада цих «овець», нав’ючених різними товарами, причому їхня кількість буває від 300—500 і навіть до 1000 голів. Я часто дивувався, спостерігаючи подібні стада, нав’ючені двома або трьома тисячами злитків срібла вартістю до 300 тисяч дукатів, які переправляються через гори у супроводі лише декількох індіанців, котрі поганяють тварин, нав’ючують і розв’ючують їх і ведуть під наглядом двох-трьох іспанців. Каравани ці дорогою відпочивають просто неба, і, незважаючи на це, нічого не зникає, настільки безпечні дороги в Перу. Якщо караван знаходиться в дорозі лише один день, то кожна вівця пссе на собі 8 ароб (майже 8 пудів) і долає з такою ношею за день 8—10 легуа (29—36 км). Проте це можуть робити лише тварини бідних солдатів, які здійснюють походи через Перу. «Вівці» ці люблять холодне повітря і почувають себе добре в горах; на рівнинах страждають від спеки».
На високих плоскогір’ях Кордильєрів тримають величезні стада цих тварин. Вночі їх замикають у загородці, стіни якої зроблені з каміння, а вдень випускають; вони тоді риссю біжать на пасовище без пастухів, а ввечері самостійно повертаються назад. Разом з ними часто пасуться гуанако та вікун’ї.
М’ясо лам їдять залюбки скрізь, і однорічні тварини вважаються найсмачнішими.