Соня-вовчок (Glis glis)
Належить до родини Соні ряду Гризуни. Кожний, хто вивчав стародавню історію, знає цю соню як улюбленку римлян, які мали навіть особливі заклади для виховання цих тварин. Дубові та букові гаї обносили гладкими стінами, на які не могли видертися соні, і влаштовували там різні нори для кубел і спання. Вовчків вигодовували жолудями і каштанами, а згодом для остаточної відгодівлі поміщали їх у глиняні посудини або кадовби, що називалися гліраріями. Відгодувавши як слід, звірів убивали, щоб як особливо ласу страву подавати до столу багатих гастрономів.
Небагато знайдеться гризунів, які б перевершили вовчка в ненажерливості. Він їсть доти, доки в змозі їсти. Основна його пожива — жолуді й лісові горіхи буків; не відмовляється від волоських горіхів, каштанів, солодких і соковитих плодів. У тваринній їжі вовчок також, мабуть, відчуває потребу, тому що нападає на кожну маленьку тварину, яку він може наздогнати, руйнує гнізда, душить пташенят. Води п’є мало, а коли у нього є соковиті плоди, то й зовсім її не вживає.
Вовчок має тіло завдовжки 16 см і хвіст 13 см. Справжня батьківщина вовчка — Південна та Східна Європа. Зона його поширення охоплює Іспанію, Грецію, Італію, Південну і Середню Німеччину. Живе він переважно в гористих місцевостях; сухі дубові і букові ліси — улюблене його місцеперебування. Цілий день він лежить, сховавшись у дуплистих деревах або в розколинах скель, у норах, виритих у землі між корінням дерев, у залишених норах хом’яків або ж у гніздах сорок і ворон; надвечір виходить зі свого притулку і цілу ніч нишпорить, відшукуючи їжу; час від часу забігає в нору, щоб трохи відпочити, після чого знову вирушає по здобич і лише вранці, рідко після сходу сонця, повертається в свій притулок, щоб залягти в ньому на весь день. Під час нічних походів вовчок спритно, наче справжня білка, лазить по деревах і скелястих виступах, упевнено стрибає з гілки на гілку, зверху вниз, а по землі швидко бігає підстрибом.
На початку осені звір починає піклуватися про влаштування зимового житла, готує глибоку нору або відшукує відповідне місце в тріщинах та розколинах скель і старих стін або в глибоких дуплах дерев, де й влаштовує з ніжного моху тепле кубло. Тут він згортається клубком разом з декількома родичами і поринає в глибокий сон ще задовго до того часу, коли стає морозно; в суворих гірських місцевостях цей час настає вже в серпні, у більш теплих рівнинах — близько жовтня.
Незабаром після пробудження вовчки спаровуються, і приблизно після 3—4 тижнів вагітності самка народжує в м’якому кублі дуплистого дерева або іншої якої-небудь нори 3—6 голих сліпих дитинчат, які зростають надзвичайно скоро і живляться молоком матері, після чого згодом самі починають здобувати собі поживу. Вовчок ніколи не влаштовує кубла відкрито на деревах, як наша білка, а, по можливості, в прихованому місці. Там, де багато буків, ця тварина розмножується дуже швидко, оскільки її добробут залежить від урожаю плодів.
Найнебезпечнішими ворогами вовчка є лісові куниці і тхори, дикі кішки і ласки, пугачі та сови.
Людина теж переслідує вовчка в тих місцях, де його багато, заради м’яса і хутра.