Мідяниця, або веретільниця ламка (Anguis fragilis)
Представник справжніх медяниць. Мідяниці є скрізь: на рівнинах і на висотах. Вологість, проте, є дуже важливою умовою її життя, і тому вона трапляється частіше на вологих лугах, у лісах і в заростях чагарників. У м’якому ґрунті вона вириває собі нірку або ж ховається в траві, серед рослин, у кущах під корінням; у кам’янистих місцевостях тулиться під плоским камінням. Чудово, що вона не боїться мурашок і тому часто живе разом із ними, селиться іноді навіть просто в мурашниках.
Удень мідяниця лежить на сонечку і гріється. Проте в дуже спекотні дні вона рідко виповзає зі свого сховку, але завжди вилазить перед дощем. Мідяниця зовсім не полохлива. Схоплена яким-небудь ворогом, вона починає жахливо звиватися, прагнучи таким чином вивільнитися, причому майже завжди у неї відламується кінчик хвоста.
У середині або в кінці жовтня мідяниця забирається в яке-небудь лігво або в нірку і там засинає на зиму. Дуже цікаво спостерігати, як вона риє собі нірку. Мідяниця трохи згинає голову, встромляє її в землю і починає вертітися, немов свердлить землю; у такий спосіб вона може заглибитися сантиметрів на 30 і навіть на 1 метр. На зимівлю мідяниці звичайно збираються цілими групами, по 20—30 особин.
Ця безнога ящірка доростає завдовжки до 60 см і живе до 20 років. Проте в природі переважно трапляються менші особини, завдовжки приблизно близько 30 см. За свою схожість зі зміями цій нешкідливій істоті часто доводиться платити власним життям, коли їй випадає потрапити на очі людині. Від змій мідяниця відрізняється очима, прикритими повіками, і твердим, міцним тулубом, який вона не звиває в спіраль. Пересуваючись, мідяниця кидає своє тіло то в один, то в другий бік. Під лускою в неї знаходяться кісткові пластинки, тому тулуб мідяниці твердий і негнучкий.
Як і всі плазуни, мідяниця дуже живуча. Тютюновий сік, наприклад, який безумовно смертельний для змії, їй мало шкодить.
Мідяниці народжують живих дитинчат, як гадюки, але розмножуватися вони здатні лише на четвертому році життя.