Песець, або лисиця полярна (Alopex lagopus)
Має короткі заокруглені вуха, короткі кінцівки, в яких нижня частина ступні, як і решта тулуба, густо вкрита шерстю, дуже пухнастий хвіст і, нарешті, особливе забарвлення хутра. Песець значно менший за лисицю, завдовжки приблизно 95 см, з яких третина припадає на хвіст. Улітку його шерсть буває землисто-сірого кольору, а взимку — білосніжного. Трапляються, втім, песці і з темним забарвленням шерсті.
Песець (Alopex lagopus) — хижий ссавець з родини Вовчі. Довжина тіла 50—70\ хвоста — 25—50 см, маса тіла 2—9 кг. Усеїдний. Для поселення в період розмноження віддає перевагу місцевостям із пересіченим рельєфом, де є можливість вирити в північному промерзлому ґрунті нори. Звичайно утворює пари на все життя. Тривалість вагітності — близько 50 днів. Самки дуже плодючі — звичайно народжують 10, іноді й понад 20 щенят.
Як підказує сама назва, полярна лисиця живе на Крайній Півночі як у Старому, так і в Новому Світі, її однаково часто можна побачити і на островах, і на материку. Припускають, що вона населяє всю північну частину земної кулі. З власної волі песець неохоче заходить на південь далі за 60° північної широти, і лише в Сибіру, як виняток, його можна побачити південніше цієї широти. Скрізь, де водиться песець, поголів’я його численне. Тільки за негоди або коли йому загрожує небезпека, песець ховається в ущелини між скелями або у викопані ним нори, звідки наважується виходити тільки вночі, щоб здобути собі здобич. Там, де йому і вдень не доводиться ховатися від людини, він просто ховається серед каміння, кущів і в інших притулках, звідки й підстерігає здобич.
Це зовсім нерозбірлива в їжі тварина, яка задовольняється всім, що їй трапиться; втім, найбільше песцю подобається полювати на мишей, а зграї форелі він здатний переслідувати на великі відстані. З пернатих ловить білих куріпок, зуйків, взагалі берегових і морських птахів і завдає особливо великої шкоди їхнім виводкам. Крім того, песець підбирає всіх тварин, яких викине море. У разі потреби забирається в людські житла і краде там все, що має змогу потягти, навіть зовсім непотрібні йому речі. Якщо у нього з’являється надлишок їжі, то частину її він зариває в землю і в міру потреби викопує звідти.
З одного боку, песці хитрі, пронирливі, спритні, поза сумнівом, розумні, з іншого — вражають іноді такими безглуздо-відважними витівками, яких не побачиш ні в якої тварини.
Найдокладніший і разом з тим найцікавіший опис тварини ще в XVIII сторіччі зроблений Стеллером:
«На Берінговому острові з чотириногих тварин, що живуть на суші, трапляються самі лише песці, занесені сюди, без сумніву, плаваючими крижинами; живляться вони всім, що залишає їм море після припливів, і розмножилися тут в незліченній кількості. Протягом нашого нещасного перебування на острові я мав нагоду ґрунтовно вивчити норов цих тварин, котрі нахабством, хитрістю і пронирливістю значно перевершують звичайну лисицю. Вони забиралися в наші житла і вдень, і вночі і тягали звідти все, що могли понести, навіть зовсім непотрібні їм речі, як, наприклад, ножі, палиці, мішки, чоботи, панчохи, шапки тощо. Вони так неймовірно майстерно вміли відкочувати бочки з м’ясом вагою декілька пудів і витягувати звідти все, що спочатку нам і на думку не спадало вважати їх винуватцями пропажі. Коли вночі ми спали в полі, вони стягували з нас шапки і крали рукавички з-під узголів’я, а також боброві шкури і шкури, що служили нам ковдрами і підстилками. Кожного ранку ми бачили, як ці безсоромні тварини бігали навкруги тюленів і морських котиків, що лежали на березі, і обнюхували сплячих, бажаючи переконатися, чи не мертві вони; якщо ж знаходили серед них мертвого, негайно ж починали роздирати його на шматки. Оскільки тюлені часто душать уві сні своїх дитинчат, то песці, наче знаючи про це, кожного ранку обстежували всіх тюленів і, немов шкуродери, витягували мертвих дитинчат».
Час спаровування у полярних лисиць, залежно від умов місцевості, настає трохи пізніше, ніж у червоних лисиць, а саме в квітні або травні. Песці спаровуються, подібно до кішок, видаючи страшенні крики, що відбувається вдень і вночі, а зазнаючи ревнощів, люто кусаються, як собаки. В середині або в кінці червня самка народжує в ущелинах або розколинах скель 9—10, а іноді навіть 12 дитинчат. Кубла свої самки полюбляють влаштовувати на самому вершечку скелі або на урвищі. Вони дуже люблять своїх дитинчат і, бажаючи врятувати їх від нападу, по суті, шкодять їм, оскільки видають їх присутність гучним гавкотом, яким зустрічають кожну людину, що до них наближається. Коли вони помітять, що їх нора знайдена, негайно ж переносять дитинчат в зубах в яке-небудь інше, більш безпечне місце.
На песців полюють і ловлять їх усілякими способами: стріляють, ставлять сіті й сильця і навіть налаштовують капкани.