Полівка сніжна (Microtus nivalis)

Належить до родини Хом’якові ряду Гризуни. Це маленька тварина, загальна довжина якої 18 см при довжині тулуба 12,5 см. Шерсть її двобарвна, верхня частина тіла світлого буро-сірого кольору, середина спини темніша, ніж боки, нижня частина досить виразно відокремлена і сірувато-біла.

«Сніжна полівка, — говорить Блазіус, — серед всіх мишей має найменшу, але своєрідну зону поширення — Альпійські гори. Мені не відомо жодного випадку, щоб її знайшли нижче за 1000 м над рівнем моря, навіть на висоті 1300 м вона трапляється тільки зрідка. Вище живе на всіх висотах до крайніх меж рослинності. Найчастіше вона з’являється поблизу сніжної лінії, але трапляється, що перетинає її та живе на найменших рослинних острівцях, на оголених із південного боку високих вершинах, ледве порослих мізерними альпійськими травами, посеред сніжних полів, де тепле сонячне проміння лише на 2—3 місяці трохи прогріває землю. Тут, серед гір, полівка проводить не тільки прекрасне коротке альпійське літо, але також і 9—10-місячну сувору альпійську зиму, похована під міцним сніжним покривом».

Відомо, що вона живиться рослинами, здебільшого корінням і свіжими альпійськими травами, а також сіном, збирає запаси на зиму. Влітку полівка відвідує пастуші хатини, коров’ячі та овечі пасовища і ласує всім їстівним, знайденим там, окрім м’ясного. В її норах знаходять погризене сіно і стебла рослин, часто також коріння різних альпійських трав.

У кублі, ймовірно двічі на рік, з’являється 4—7 дитинчат. Блазіус знайшов таких навіть у кінці вересня. З настанням зими сніжна полівка переселяється трохи нижче, але й тоді не доходить до заселених місцевостей. В цей час вона живиться зібраними запасами і, коли їх не вистачає, прокладає довгі ходи в снігу від рослини до рослини, від кореня до кореня, докладає неабияких зусиль, щоб здобути собі прожиток.