Скунс смугастий (Mephitis mephitis)
З родини Куницеві поширений на півночі Америки. У нього 34 зуби, довжина тулуба 40 см, і майже такий же завдовжки хвіст. Основний колір блискучої шерсті — чорний. Від носа починається суцільна, вузька, біла смуга, яка, пройшовши між очима, розширяється на лобі в ромбоподібну пляму. Ця пляма на шиї спочатку ширшає, а потім знову переходить у смугу, що розділяється, у свою чергу, на потилиці на дві широкі смуги, які тягнуться до хвоста, де знову зливаються в одну. На шиї, в ділянці лопаток, із зовнішнього боку кінцівок, інколи також на грудях і на череві є невеликі білі плями. Через весь хвіст проходять або дві широкі білі поздовжні смуги, або ж він буває строкатим унаслідок змішування білого і чорного кольорів.
Зона його поширення досить велика; найчастіше його можна побачити біля Гудзонової затоки, звідки він і поширюється на південь. Віддає перевагу піднесеним місцевостям, наприклад лісам і смугам чагарнику, що тягнуться уподовж берегів річок, або скелі, в розколинах і поглибленнях яких скунс і влаштовує своє лігво.
Ця вонючка так добре знає силу свого органа захисту, що зовсім не полохлива і не легкодуха. Під час ходи вона ступає всією ступнею, вигинає спину і відхиляє хвіст убік. Час від часу вона розгрібає землю або ж обнюхує її навколо себе у пошуках чогось їстівного. Зустрівшись випадково з якою-небудь твариною, скунс спокійно зупиняється, піднімає хвіст, повертається задом і, якщо знадобиться, випорскує свою рідину. Собаки дуже добре знають, яка небезпека їм загрожує, і тому тримаються на значній відстані. У свою чергу і атакований скунс ніколи не викидає свою смердючу рідину дарма, і, поки собаки знаходяться від нього за декілька кроків, він обмежується лише погрозами.
Одюбон випробував на собі жахливу смердючу рідину:
«Цей маленький, гарненький і на вигляд зовсім безневинний звір, — говорить він, — здатний спонукати до втечі найвідчайдушнішого сміливця, так що той із тужливим криком тікає геть. Я сам одного разу зазнав подібної неприємності, коли був ще маленьким школярем. Сонце щойно сіло за обрій. Я неспішно йшов додому зі своїми товаришами. Раптом ми помітили гарненького, абсолютно не відомого нам звіра, який добродушно обійшов нас, зупинився і подивився так по-приятельському, наче напрошувався до нас у компанію; тварина на вигляд була такою безневинною та привабливою істотою і так зухвало тримала відсторонь свій пухнастий хвіст, немов запрошуючи взятися за нього, що я не міг втриматися і в захваті підняв її до себе на руки; але красива на вигляд тварина порснула своєю жахливою рідиною просто мені в ніс, рот і очі. Як громом прибитий, я випустив з рук чудовисько і, сповнений смертельного жаху, кинувся бігти».
Вонючки, що живуть у Південній Америці, якістю своєї пахучої рідини зовсім не відрізняються від вонючок Північної Америки.
Ще не відомо, чи бризкають вонючки одне на одного, однак було б дуже цікаво це спостерігати. Безсумнівно, власний запах будь-якої тварини ніколи не буває їй осоружним, а, навпаки, здається навіть приємним; незважаючи на це, можна припустити, що самка іноді проганяє від себе настирливого самця, спрямувавши на нього струмінь своєї смердючої рідини.