Оводи, родина (Gastrophilidae)
Паразитують у стані личинки на різних свійських тваринах, але не щадять і людини. Личинка цих комах живе або на поверхні тіла, або під шкірою, або у внутрішніх органах, а також у різних порожнинах, наприклад, у носі, вухах. Для перетворення на лялечку личинка завжди виходить на землю і неглибоко заривається. Доросла комаха живе дуже недовго, стільки, щоб встигнути відкласти яйця.
Оводи — З родини комах з ряду Двокрилі, личинки яких — паразити ссавців, рідко — людини.
Кінський овід (Gastrophilus intestinalis) належить до найпоширеніших видів; довжина його 13—16 мм. Запліднена самка вишукує коня, мула або осла, на яких вона відкладає яйця. Плодючість самки дивовижна: в своєму черевці вона містить до 700 яєць, з яких незабаром розвиваються личинки. Швидкість їх зростання залежить від різних умов: температури навколишнього середовища, стану самої тварини. Подразнення в шкірі, яке спричиняє личинка, змушує тварину вилизувати це місце, причому личинка потрапляє в рот і тварина її проковтує. При цьому, звичайно, дуже багато личинок гине, але плодючість, якою наділила природа оводів, компенсує ці втрати.
Пробравшись у шлунок, личинка міцно прикріпляється до його стінок своїми гачками і, безупинно спричиняючи подразнення, утворює гнійний нарив, причому живиться гнійною рідиною, шо виділяється. У шлунку ураженої тварини іноді їх знаходять дуже багато: 50—100 личинок у одному місці; вони утворюють у слизовій оболонці гнійні ямки, на зразок чарунки. Коли личинка підросте, що відбувається приблизно через 10 місяців після виходу з яйця, їй необхідно вийти назовні. Для цього вона відривається від стінки шлунка і починає повільно пересуватися по кишковому каналу. Врешті-решт вона виходить із кишки і негайно ж заривається в землю, де перетворюється на тверду лялечку.
Подібний спосіб життя ведуть овечі оводи (Oestrus OV/S), які літають в серпні або вересні на пасовищах, де пасуться вівці. Самки відкладають яйця в ніздрі овець, де розвинуті личинки починають підійматися вгору і доходять до порожнини лобових кісток. У носі однієї вівці нерідко знаходиться понад 7—8 таких личинок, які живляться слизом. До стінок порожнини вони прикріплюються роговими гачками. Перетворення їх проходить досить довго, і лише через 9 місяців перебування в носі личинки виходять назовні під час чхання тварини і зариваються в землю. Там вони перетворюються на лялечку, а потім на овода.
Раніше вважали, що дуже поширену в овець хворобу «вертячку» спричиняють личинки цих оводів, але тепер доведено, що причина згаданої хвороби інша.
Згадаємо ще бичачого овода (Hypoderma bovis), чорного кольору, з червонуватими гомілками і лапками. Влітку він літає високо над землею; самки спускаються на велику рогату худобу, відкладаючи яйця просто на шкіру в шерсть. Личинки, які вилуплюються з яєць, самі буравлять собі отвір у шкірі і проникають всередину. Тут утворюється гнійний наріст, від якого тварина дуже страждає. Як і в інших оводів, личинки теж зариваються в землю. Подібні оводи знайдені навіть у таких товстошкірих, як носоріг і слон.
