Даман скелястий (Procavia capensis)
Довжина цієї тварини 25—30 см; шерсть її складається з досить довгого, біля коріння хвилястого, але взагалі прямого і тонкого волосся. Загальне забарвлення — блідо-сіре з темними або світлими цятками. Колір черева світліший, а саме — блідо-жовтий. Чим більше в скелях розколин, тим частіше можна побачити цю тварину. Швидкий рух або гучний шум умить полохають даманів. Поблизу сіл вони нишпорять мало не біля самих будинків. Більше, ніж людину, вони бояться собак або яких-небудь інших тварин. Птахів вони теж бояться.
Дамани (Hyracoidea) — ряд ссавців. Включає одну родину — Даманові (Procaviidae) з З родами і 7 видами (за іншими джерелами — 11 видів). Поширені в Африці й на Близькому Сході.
Невеликі звірки, довжина тіла яких досягає 30—60 см, маса — від 1,5 до 3—4 кг. Зовнішнім виглядом і зубами, що постійно ростуть, нагадують гризунів (бабаків або морських свинок), хоча еволюційно знаходяться ближче до копитних і хоботних, що доведено серологічними методами. Морда вкорочена, верхня губа роздвоєна посередині, очі досить крупні. Передні кінцівки чотири-, а задні — трипалі, з копитоподібними кігтями. Підошви лап голі, з товстим гумоподібним шаром, постійно зволожуваним за рахунок проток потових залоз. Такі підошви забезпечують хороше зчеплення і надають змогу звірам чудово лазити по скелях або деревах.
Дамани неохоче залишають свої скелі; коли вся трава, що росте на них, з’їдена, вони спускаються в долину, але на вершині скелі завжди залишається сторож, при першому ж знаку якого вся група поспішно тікає.
Коли дамани рухаються по рівній місцевості, хода їхня відносно важка; вони, подібно до носорогів, поволі пересувають ноги і наче крадуться по землі, боячись, щоб їх не побачили. Зробивши декілька кроків, вони зупиняються, оглядаються, потім продовжують свій шлях. Зовсім інше буває, якщо вони чимось налякані. Тоді вони починають швидко стрибати короткими стрибками у напрямку до скель, і тут виявляється їхня швидкість і спритність. Лазять дамани майстерно, оскільки нижня частина їхньої ступні добре пристосована для цього; подушечки на ній м’які, але пружні. Вони бігають вгору і вниз головою, по майже прямовисній поверхні так само упевнено, як по рівній поверхні. До того ж вони досвідчені й спритні стрибуни. їм нічого не варто стрибнути на 3—5 м.
Відмітною рисою вдачі даманів є їхня сумирність у поєднанні з неймовірною лякливістю і боязкістю; вони дуже товариські, їх майже ніколи не можна побачити поодинці. Вибраної території вони тримаються дуже довго. Іноді їх задовольняє самотній великий уламок скелі. Гарної днини вони лежать рядами на зручному камінні, причому в найледачіших позах. Але і в таких випадках декілька даманів стоять насторожі.
Кігтекопитні їдять надзвичайно багато. Батьківщина їхня, багата на запашні гірські рослини, завжди забезпечує їх рясною їжею. Вони відкушують траву зубами і при цьому рухають щелепами так само, як це роблять двокопиті, коли пережовують жуйку.
Оскільки у самок даманів по шість сосків, то припускали, що вони народжують багато дитинчат. Проте Швенфурт стверджує, що їх буває не більше двох і що вони з’являються на світ дуже розвиненими.
Полювати на даманів дуже легко, якщо цих боязких тварин до цього не турбувати. Звичайно мисливцю вдається підстрелити сторожа, який сидить на деякій відстані. Але після декількох пострілів все стадо стає дуже полохливим і тікає, здалека угледівши людину, і з’являється знову тільки в найвищих розколинах скелі.
Те ж саме, що сказано про скелястого дамана, можна сказати і про капського скелястого дамана (Procavia capensis), що живе в Південній Африці й Нижній Гвінеї до Конго, і про дамана Брюса (Heteroxyrax brucei), що живе в Східній Африці.