Собака єнотоподібний, або віверовий (Nyctereutes procyonoides)
Більше нагадує куницю, ніж собаку. Подовжене, ззаду розширене тіло тримається на слабких низьких кінцівках. Голова коротка, вузька; морда гостра. Хвіст дуже короткий і пухнастий. Вуха короткі, широкі, із заокругленими кінцями і майже приховані під дуже довгою шерстю. Забарвлення шерсті нагадує куницю і досить мінливе, то світліше, то темніше, але по спині і передніх лапах завжди проходить темно-бура смуга; лапи того ж самого кольору. Голова і боки шиї звичайно світло-чалого кольору, інші частини тіла бурі. Щоки і краї вух бурого кольору. Нижня частина тіла світло-бура; хвіст, починаючи з середини до кінця, чорно-бурий, а на шиї і боках видно світлі жовтувато-сірі плями. Кожна волосина на цих плямах біля кореня бура, а на кінці сірувато-жовта. Підшерсток, за словами Радде, розвинений сильніше, ніж у всіх інших собак, і тому хутро це мало б велику цінність, якби остьове волосся не було скуйовджене, як у борсука, і різноманітність забарвлення не утруднювала б складання цього красивого хутра з окремих шкірок. Улітку забарвлення шерсті помітно темнішає, оскільки кінчики волосся після линяння не встигають ще вицвісти.
Єнотоподібний собака — хижий ссавець з родини Вовчі. Довжина тіла 65—80 см, хвоста 15—25 см. Поширений у Південно-Східній Азії, проник до Центральної Європи.
Тепер нам відомо, що цей вид собак поширений не тільки в Японії і Китаї від міста Кантону до річки Амур, але, ймовірно, живе у всій помірній смузі Східної Азії, причому на північному сході доходить до 51° північної широти. У верхів’ях Амуру і його притоках єнотоподібний собака трапляється особливо часто, причому він віддає перевагу місцевостям із багатими на рибу річками й озерами і тому тримається найчастіше в долинах річок. Проте Радце, який надав нам єдиний хороший опис способу життя цієї тварини, бачив його на пологих, похилих схилах Малого Хінгану, вкритих обрідним лісом.
Довжина тіла єнотоподібного собаки 50—68 см, довжина хвоста 13— 25 см. Нормальна вага 4—6 кг, але восени може збільшуватися в півтора рази за рахунок накопиченого жиру. Єнотоподібний собака — єдиний пес, який залягає в зимову сплячку. Плодючий, самка іноді народжує відразу 19 щенят (але звичайно все-таки 7—10).
За спостереженнями Радде, собака цей не живе постійно на одному місці, влітку його можна побачити всюди, а взимку він тримається найчастіше біля річок і струмків. Удень він спить, згорнувшись у клубок та заховавши голову і лапи в довгу шерсть. Часто на нього можна натрапити у високих очеретах, які вкривають береги річок, або в долинах; іноді для відпочинку він забирається в порожні нори лисиць та інших тварин, а вночі вирушає по здобич. Бігає він повільно і своїми рухами нагадує віверу. Як і лисиця, вночі охоче ходить по льоду, прагне триматися старого сліду; кроки у нього маленькі, як і в лисиці. Звуки собаки схожі на тихе нявчання, а розгніваний пес своєрідно бурчить, закінчуючи цей звук протяжним тужливим скавчанням. Удень цей собака полохливий, а вночі хоробро захищається навіть від нападу сильних собак. Єнотоподібний собака дуже ненажерливий, тому легко потрапляє в пастки і з’їдає отруєні приманки. Здобич його — миші та риба. Перших він переслідує влітку на рівнинах і плоскогір’ї, причому часто для цього полювання збирається декілька віверових собак — імовірно, ціла родина; собаки розбігаються в різні боки і, зустрівшись в іншому місці, знову розходяться, щоб продовжити полювання. Цей собака, як і лисиця, дуже охоче ловить рибу і тому довго підстерігає її на берегах річок і струмків. Рибі він віддає перевагу перед м’ясом тварин. З’їдає заразом від 8 до 10 рибин завбільшки з долоню. Живих риб він одразу загризає, розкусивши їм голову. Втім, єнотоподібний собака їсть і рослинну їжу, наприклад ягоди, плоди дикої яблуні і, як запевняють тунгуси, жолуді.
Узимку полює тільки тоді, коли восени не мав нагоди гарненько від’їстися. Якщо ж нагуляв достатньо жиру, то збирає собі запаси лісових яблук і залягає в порожній лисячій норі або іншій ямі на коротку зимівлю. Щодо цього єнотоподібний собака більше схожий на ведмедя, борсука і деяких куниць, ніж на собак.
Спіймані собаки легко звикають до людини, втрачають свою дикість, але все-таки залишаються дуже недовірливими. Спочатку вони їдять тільки тоді, коли на них не дивляться, але потім звикають і починають їсти без остраху, особливо якщо їм пропонують рибу. Після рясної їжі вони завжди довго сплять. Ці тварини дуже охайні.