Змії, підряд (Serpentes)

Характеризуються видовженим, більш-менш циліндричним тілом, що поступово стоншується до кінця. Шкіра вкрита лусками, які мало відрізняються і за будовою, і за розташуванням від луски ящірок. Справжні кінцівки завжди відсутні. Найважливішою відмітною ознакою є рухливість лицьових кісток, унаслідок чого паща і глотка можуть сильно розширятись. Голова у змії буває зазвичай невеликих розмірів, овальної або трикутної форми, здебільшого приплюснута. Ротова щілина дуже велика, настільки, що розріз її заходить далі очей.

У підряді змій (Serpentes) ряду Лускові налічується близько 2700 видів безногих плазунів із видовженим тулубом. Деякі з них не перевищують завдовжки 10 см і тонкі, як струна, інші відзначаються величезними розмірами і товщиною, що не поступається людському тілу, а завдовжки сягають до 10 м. Отруйний укус має лише одна шоста частина всіх видів змій.

Скелет має вкрай просту будову і складається з безлічі хребців, від 200 до 430. Кожний хребець, починаючи з другого або третього від черепа, несе пару ребер, які вільно закінчуються, оскільки грудної кістки зовсім немає. Немає також ні плечового пояса, ні таза. Виняток становлять удави, у яких є зачаткові задні ноги і таз. Ребра у змій мають особливе значення, оскільки замінюють їм відсутні кінцівки. Найважливішою частиною скелета є череп, своєрідно побудований. У ньому особливо примітна будова щелепного апарата. Міжщелепна кістка щільно зв’язана з носовою; верхньощелепні, крилоподібні та піднебінні кістки, навпаки, дуже рухомі у більшості змій і можуть бути зміщені у будь-який бік. Зуби розміщуються не тільки на щелепах, але часто і на піднебінних та крилоподібних кістках. Зуби дуже гострі і гачкувато зігнуті, завжди щільно приростають до кісток, на яких вони сидять. Вони служать тільки для укусів і затримування здобичі, а не для пережовування їжі.

Забарвлення і малюнок шкіри змійдуже різноманітні: існують змії абсолютно одноколірні, інші прикрашені строкатими візерунками, що складаються із плям, смуг, кілець, рисок, цяток, причому в деяких тропічних видів трапляються дуже яскраві кольори.

Відповідно до видовженої форми тулуба внутрішні органи дуже витягнуті. Дихальне горло тягнеться під стравоходом і переходить в одну тільки праву легеню, що має вигляд довгого порожнистого мішка. Серце, значно віддалене від голови, має малі розміри і складається із двох абсолютно відмежованих передсердь і двох шлуночків, не зовсім розділених. Органи травлення мають дуже просту будову. Довгий м’язистий стравохід поступово розширяється в мішкоподібний видовжений шлунок, який, у свою чергу, продовжується в товсті і тонкі кишки, дуже мало закручені. Так само видовжені нирки, печінка, жовчний міхур і підшлункова залоза. У голові змії є шість пар залоз і одна непарна, а саме: під’язикові передня і задня, слізні, губні нижня і верхня, і, нарешті, отруйні. Слинні залози у деяких видів досягають значних розмірів; їхні виділення служить тварині для обливання здобичі, яку без цього проковтнути було б дуже важко. Отруйні залози також дуже великі і мають усередині невелику порожнину, де збирається отрута. Ця порожнина сполучається з вивідним канальцем, який відкривається в отвір зубного каналу. Отруйна залоза оточена дуже сильним мускулом, під час стискання якого отрута тече по вивідній протоці і звідти виливається в канал зуба.

За фізіологічною дією зміїну отруту поділяють на два типи: нейротоксичний (паралізує нервову систему) і гемолітичний (руйнує кров, кровоносні судини і тканини). Перший — у кобри, бунгарів та інших аспідових, а також у морських змій. Особливо сильного болю їхня отрута не завдає, але людину мучать запаморочення, задуха. Другий — у гадюк, щитомордників, гримучих змій, жарарок та інших ямкоголових. Сильні болі, крововиливи, пухлини, некрози тканин — типова картина отруєння внаслідок укусу цих змій. В отруті гадюкових і ямкоголових є і нейро-токсичні речовини, але їх порівняно небагато.

Язиком змія обмацує кожний предмет, який їй трапиться і з яким вона хоче ознайомитися. Орган цей дуже довгий і тонкий, спереду розділяється на дві частини, які на кінцях закінчуються ороговілими вістрями. У задній частині він укладений в чохол і може бути зовсім втягнутий у нього або, навпаки, дуже випнутий. Зір у змій менш досконалий, ніж у інших плазунів; особливість ока полягає в тому, що замість рухомих повік очне яблуко закрите у них опуклою прозорою шкіркою. Внаслідок цього очі у змій здаються абсолютно нерухомими, ніби скляними, але під цією шкіркою, схожою на годинникове скельце, око може вільно рухатися на всі боки. Проте пильність у змії досить велика; набагато менше розвинені нюх і слух.

Нешкідливі змії майже всі — денні тварини; навпаки, майже всі отруйні і так звані «підозрілі» змії, які мають борознисті зуби, — нічні тварини.

Під час повзання змії користуються своїми ребрами, рухомо зчленованими з хребцями, як ногами. Рухи роблять за допомогою бічної хвилеподібної звивини. Хребетний стовп дуже гнучкий, ребра легко пересуваються вперед або назад своїми нижніми кінцями; змія навперемінно скорочує то одні, то інші бічні м’язи. Порівняно з ящірками, жабами, мишами тощо змії рухаються набагато повільніше.

Змія, яка щойно вилупилася з яйця, скидає з себе шкіру, а доросла тварина линяє декілька разів на рік. За кілька днів після першого весняного линяння починається розмноження. Яєць відкладається найрізноманітніша кількість — від 6 до 100. Розвиток яєць відбувається в якій-небудь ямці, у купці моху або в піску і потребує завжди вологи. У багатьох змій яйця відкладаються настільки розвиненими, що дитинчата негайно ж розламують шкаралупу і розповзаються. Зрештою, небагато видів народжують живих дитинчат.

Змії живуть у всіх частинах світу, починаючи від 67° пн. ш. і приблизно до 60° пд. ш.; кількість змій, їхні розміри, ступінь отруйності і яскравість забарвлення взагалі збільшуються у напрямку екватора і зменшуються у напрямку полярних кіл. Найбільше змій у тропічній Америці та Індії. Новий Світ багатший узагалі на плазунів, і зокрема на змій, ніж Старий. Австралія, хоча порівняно бідна на змій, але дивує тим, що близько двох третин змій, які живуть там, належать до отруйних, тоді як в інших країнах відсоток отруйних змій набагато менший. Згадаймо, що на Канарських островах, на Мадейрі і в Новій Зеландії, наскільки дотепер відомо, змій немає зовсім.

Окрім тепла, досить важливою умовою життя для змії є волога, хоча існує багато видів змій, які живуть виключно в безводих пустелях.

Утім, отруйні змії здебільшого виповзають і вдень, але тоді вони переважно гріються і взагалі перебувають у напівсонному стані, а діяльність їхня починається лише з сутінків. Усі змії — хижаки і живляться майже виключно такими тваринами, яких вони самі зловлять і уб’ють. Способи полювання дуже різноманітні. У більшості випадків вони підстерігають здобич із засідки, несподівано кидаються на необережну жертву, що наблизилася, кусають її і потім, залежно від розмірів здобичі, проковтують її негайно, ще живу, або спершу душать її. Всі змії проковтують здобич виключно цілком. Великі змії, як, наприклад, удави, можуть проковтувати навіть великих тварин; в одного застреленого пітона в шлунку знайшли дорослу антилопу, в якої не було жодної зламаної кісточки, хоча голови зовсім не було. Інші змії задовольняються дрібнішою здобиччю: маленькими ссавцями, пташками, плазунами, рибами тощо. Комахами і черв’яками живляться тільки найменші змії; звичною поживою змії є також яйця птахів.

Цікаво спостерігати, як змія проковтує дуже велику для неї здобич. Учепившись зубами, завжди у них загнутими назад, змія поступово пересуває щелепи вперед, тому виходить, що не здобич проштовхується в глотку, а сама паща змії ніби натягується на здобич; маленька змія, завдовжки 40—50 см, може таким чином проковтнути ціле яйце, яке значно більше за її власну голову. Проковтування великих тварин навіть для гігантів зміїного царства вельми складне. Велику користь змії дають при цьому слинні залози, виділенням яких жертва спершу рясно змочується. Усі види змій, які мають довгі отруйні зуби, використовують їх під час ковтання. Зуби ці рухомі і ніби крокують по жертві. Проковтнувши здобич, змія тривалий час лежить абсолютно нерухомо і перетравлює їжу; травлення відбувається дуже енергійно. Та частина, яка знаходиться в нижній частині шлунка, перетравлюється раніше, потім вона переходить у кишки, а на її місце надходить нова порція з верхньої частини шлунка та зі стравоходу.

У всіх отруйних змій у верхній щелепі знаходяться довгі, загнуті, порожні всередині зуби. Верхня щелепа у них порівняно коротка і надзвичайно рухлива. Зуби тверді, крихкі і дуже гострі, тому, подібно до голки, вони легко проникають у тіло і проколюють шкіру. Нерідко трапляється, що отруйні зуби ламаються, і тоді на їхньому місці з’являються нові зуби. Відновлення це відбувається дуже швидко. Маленької краплі отрути достатньо, щоб протягом декількох хвилин отруїти кров навіть великої тварини (за одне доїння гримучої змії збирають 40—60 мг отрути в сухій вазі). Отрута складається з білкових речовин і зберігає свою смертоносну властивість протягом дуже тривалого часу. Безпосередньо після укусу жертва зазвичай відчуває нестерпний біль, який проходить по тілу, як електричний струм. Після цього хворий відчуває страшенне знесилення, голова паморочиться, і напади глибокої непритомності йдуть один за одним. Дуже часто з’являється блювота, іноді навіть з кров’ю, пронос, а деколи починається кровотеча з носа, вух, рота. У міру збільшення слабкості зменшується відчуття болю; нарешті настає повна непритомність, і хворий помирає в забутті. Укушена частина тіла зазвичай набрякає, і пухлина поширюється далі.

«Я цілими днями блукав північнов'єтнамським тропічним лісом і не зустрів жодної отруйної змії. Мандрівники Африки знають, який це рідкісний випадок — побачити хоч одну гримучу змію — «звичайну» тут змію. Почасти тому, що багато змій ведуть дуже потаємне життя і полюють лише вночі. В усякому разі, швидше можна загинути, переходячи вулицю великого міста, ніж перебуваючи в тропічних нетрях».
Ганс-Гюнтер Петцольд

Примітно, що деякі тварини не піддаються дії зміїної отрути; із таких тварин відомі сірий варан і їжак. Утім, деякі учені сумніваються щодо невразливості цих тварин; мабуть, тварини ці не терплять від отруйних змій тільки тому, що добре захищені проти них, як, наприклад, їжак своїми голками, свиня товстим шаром сала, а варан імунітетом на отруту кобри.

Приручення змій відоме із давнини, так само їх віддавна використовують фокусники і приборкувачі, але майже завжди близьке спілкування з цими тваринами залишається небезпечним.