Іхневмон, мангуста єгипетська, або миша фараонова (Herpestes ichneumon)
Належить до родини Віверові. Зі всіх мангуст на особливу увагу вона заслуговує як священна тварина стародавніх єгиптян, слава якої дійшла і до нашого часу. Вже Геродот говорить, що в кожному місті іхневмона бальзамували і ховали у священних місцях. Страбон повідомляє, що ця чудова тварина ніколи не нападає на великих змій без того, щоб не покликати на допомогу кількох родичів, і потім уже легко долає отруйного гада. Тому зображення його на священних ієрогліфах уособлює слабку людину, яка не може обходитися без сторонньої допомоги. Юліан, навпаки, запевняє, що іхневмон один виходить полювати на змій, удаючись при цьому лише до певної обережності: він викачується в мулі і потім висушується на сонці, тому весь тулуб його вкривається непроникною для отрути небезпечного суперника бронею. Морду свою він захищає, прикриваючись хвостом.
Іхневмон поширений не тільки по всій Північній Африці й Індостані, але, за Ноаком, який давно вже довів його перебування в Західній Африці, у Лоанго і Конго, він водиться у всій Африці, а також і на Мадагаскарі, куди його могли завезти люди. Тварина ця обирає для свого місцепроживання низовини; в Єгипті живе на густопорослих берегах річок і в очеретах, що оточують поля. Там вона днює і влаштовує в очеретяній гущавині вузькі, але ретельно прочищені стежини, які ведуть до глибоких, але не надто просторих нір. Самка народжує навесні або в перші літні місяці двох-чотирьох дитинчат, які дуже довго живляться молоком матері і ще довше перебувають під опікою обох батьків.
Дорослий іхневмон значно перевершує за розміром нашу свійську кішку; довжина його тулуба досягає 65 см, а хвіст має щонайменше 45 см, але він здається меншим, ніж є насправді, завдяки коротким ногам; тільки зрідка можна зустріти самця, у якого загривок був би вищий від 20 см. Тулуб іхневмона стрункий, як у всіх вівер, зате набагато кремезніший, ніж у більшості видів цього роду, що підтверджується його вагою: дорослий іхневмон важить 3,5 кілограма. Ноги у нього короткі, ступні голі й пальці на ногах майже до половини з’єднані короткою перетинкою. Довгий хвіст завдяки густому волоссю, що вкриває його біля кореня, здається дуже товстим, ніби продовженням самого тулуба, і закінчується китицею. Очні западини голі, унаслідок чого ще більше виступають маленькі очі з круглими зіницями. Вуха короткі, широкі й заокруглені. Біля заднього проходу знаходиться плоский мішок з отвором посередині. Особливо примітне хутро іхневмона: воно складається з густого підшерстка іржаво-жовтого кольору і довгого волосся ості майже 6—7 см завдовжки. Це волосся має чорний колір із жовтувато-білими кільцями, а на самих кінчиках блідо-жовтий. Через це вся шкура набуває зеленувато-сірого забарвлення, яке цілком відповідає місцеперебуванню тварини. На голові і на спині хутро темніше, на боках і на череві більш світле. Ноги і китиця хвоста темнувато-чорні або зовсім чорні; бувають, втім, і деякі відмінності.
Тварина ця з усіх поглядів виправдовує свою назву «іхневмон», що означає «нишпорка». Своєю вдачею іхневмон нагадує споріднених йому куниць: він має такий самий неприємний запах, таку ж хитрість. Іхневмон надзвичайно боязкий, обережний і підозрілий. Він ніколи не наважується виходити у відкрите поле, а завжди пробирається захищеними закутками. Поживою його є все, починаючи із зайця, курки або гусака. Окрім цього, він живиться зміями, ящірками, комахами, черв’яками, а можливо, також і плодами. Грабіжницькі набіги іхневмона накликають на нього ненависть із боку єгипетських селян, оскільки він безжально руйнує курники і голубники, особливо курячі гнізда, які кури влаштовують на волі, подібно до лісових птахів. Справжньої користі іхневмон майже не дає, якщо не враховувати тієї послуги, яку він робить винищуванням змій.
Іхневмон поширений в Іспанії та Португаліїна Близькому Сході і практично у всій Африці. Населяє різноманітні ландшафти, від сухих чагарникових заростей до гірських лісів.
Його хода привертає особливу увагу своєю своєрідністю: тварина ніби повзе по землі, оскільки короткі ноги її абсолютно вкриті довгою шерстю, яка не дозволяє бачити їхніх рухів. У літні місяці іхневмона рідко зустрічають самого, а завжди в товаристві своїх родичів. Самець іде зазвичай попереду, за ним іде самка, а позаду матері плентаються дитинчата. Час від часу глава родини зупиняється і підводить голову, щоб упевнитися в безпеці, причому він несамовито роздуває ніздрі й сопе, наче від сильної задишки. Коли він переконується, що боятися нічого, то йде далі. Побачивши здобич, починає безшумно звиватися між стеблами, як змія, щоб якомога ближче підійти до неї, потім раптом за один або два стрибки наздоганяє навіть птаха, що спурхнув. Перед мишачою норою він здатний вартувати з надзвичайним терпінням, вичікуючи і підкрадаючись до здобичі із кумедною обережністю.
Імовірно, іхневмон володіє таким же прекрасним чуттям, як і кращі собаки. Це видно з того, що на полюванні він керується переважно чуттям. Якщо йому трапляються яйця, то він випиває їх. У ссавців і у птахів він висмоктує зазвичай тільки кров і з’їдає мозок.
Полювання на іхневмона є, на думку єгиптян, благочестивою справою. Варто тільки піти до будь-якого села і сповістити там про свій намір пополювати на «німса», як називають цю тварину араби, і напевно всі від малого до старого зберуться на допомогу, радіючи можливості знищити шкідливого хитруна і шахрая. Все товариство прямує тоді до очеретяної гущавини. Мисливець зупиняється там, а його помічники заганяють тварину. Хижак негайно ж метикує, в чому річ, і при першій тривозі поспішає сховатися в норі; але й там порятунку немає: араби виганяють його звідти довгими палицями, тому йому доводиться шукати захисту в іншій очеретяній гущавині. З надзвичайною обережністю крадеться він між стеблами, щохвилини прислухаючись і чуттям прагнучи визначити близькість небезпеки.