Рукокрилі, ряд Chiroptera

Чим ближче посуваємося ми до теплого поясу, тим численнішими стають рукокрилі і тим більше різноманітності ми помічаємо в зовнішньому вигляді тварин. Південь можна вважати батьківщиною більшості цих ссавців. Вже в Італії, Греції і Іспанії дуже багато кажанів. Тут із наближенням вечора не сотнями, а тисячами виповзають вони з кожної старої будівлі, з кожної печери. Вельми привабливо і цікаво провести вечір біля воріт якого-небудь великого міста на Сході, коли кажани, які щойно прокинулися, хмарами заволікають небо.

Рукокрилі — ряд ссавців. Передні кінцівки перетворені на крила. Існує два підряди — Крилани і Кажани, близько 850 видів, більшість яких поширені в тропіках і субтропіках. Активні в сутінках і вночі.

У Середній і Південній Америці рукокрилі живуть повсюдно і неймовірно розмножилися.

«Вони населяють, — говорить принц фон Від, — дрімучі первісні ліси, живуть у хащах, у дуплах, скелях і винищують безліч комах. Мандрівники, які швидко об’їжджають ці краї, не можуть скласти собі й приблизного уявлення про різноманітність цих тварин, вивчення яких пов’язане з великими труднощами».

Те ж саме можна сказати і про Африку: тут ми знаходимо безліч великих і малих видів цих ссавців, котрі живуть уздовж берега моря, в саванах, у внутрішніх лісах і навіть у пустелі.

Рукокрилі мають осадкувату статуру, коротку шию і товсту, довгасту голову з великою ротовою щілиною. Загальною будовою вони швидше нагадують мавп, у них також є два грудних соски; але в усьому іншому відрізняються від них. їхні передні кінцівки перетворені на крила і тому надзвичайно збільшені, тоді як тулуб порівняно з ними невеликий. Будова зубів схожа на будову зубів комахоїдних.

Літальна перетинка напнута між пальцями передніх кінцівок, плечем, передпліччям, боками тіла, задніми кінцівками, а іноді й хвостом. Вона містить особливий еластичний шар шкіри і два шари мускульних волокон, що лежать посередині. Тварина мастить свою літальну перетинку липкою, маслянистою рідиною із сильним запахом. Ця рідина виділяється залозами, які знаходяться на морді між ніздрями і очима і мають один або навіть декілька вивідних каналів. Тварина мастить літальну перетинку кожного разу після пробудження і безпосередньо перед польотом, і таким чином вона постійно жирна і гнучка.

«У жодній іншій групі тварин, — говорить Блазіус, — немає подібного розвитку шкірястих наростів. Вуха у всіх рукокрилих нерозмірно великі. їхня довжина у деяких видів перевершує довжину тіла; а завширшки обидва вуха іноді так розростаються, що перетворюються на одну суцільну вушну раковину. Не тільки розвиток літальної перетинки, але й усі інші шкірні утвори вух і носа у кажанів мають такі особливості, що вони різко відрізняються від інших тварин, і від них, безумовно, залежать їхні рухи і весь їхній спосіб життя».

Дуже своєрідна у рукокрилих будова волосся. Біля кореня кожна волосина тонка і розщеплена.

Зовнішні органи чуття у кажанів чудово розвинені, але не в усіх родів і видів однаково. Ймовірно, відчуття смаку у них знаходиться на найнижчому рівні; але і його не можна вважати зовсім нерозвиненим, судячи з будови язика, м’якості губ і великої кількості нервів на них. Якщо сплячим і навіть наполовину заціпенілим кажанам у відкритий рот влити краплю води, вони одразу ж її проковтують. Але якщо дати їм краплю горілки, чорнил або іншої якої-небудь несмачної рідини, то вони все це обов’язково виплюнуть.

«Від форми літальної перетинки, — говорить Блазіус, — залежить здатність до польоту і характер літальних рухів. Такої різноманітності немає навіть у птахів. Породи з довгими крилами літають швидко і вправно, як ластівки; а ті, в яких крила широкі та короткі, своїм польотом нагадують безпорадних курей. Про форму крила можна досить точно судити з відношення довжини п’ятого пальця до довжини третього або до довжини цілої літальної перетинки. Довжина літальної перетинки складається, окрім довжини третього пальця, з довжини передпліччя і плеча; ширина літальної перетинки приблизно дорівнює довжині п’ятого пальця».

Не менше розвинений у них і орган зору. Порівняно з розмірами тіла очі невеликі, але зіниця здатна значно розширятися.

Органом дотику, здається, служить літальна перетинка, але ще більш досконалими виявляються нюх і слух. Ніс у всіх справжніх рукокрилих має дуже відкриті ніздрі, за допомогою особливих м’язів вони то розширюються, то звужуються і можуть зовсім закритися; крім того, є ще листоподібні придатки, які служать для посилення нюху. При пошкодженні цих придатків здатність літати у тварин погіршується, а в особливо тяжких випадках остаточно втрачається.

Вухо складається з дуже великої надзвичайно рухливої вушної раковини, яка часто досягає кутика рота і має лопаті та вирізки. Над вушним отвором знаходиться особлива вушна кришка, так званий козелок; це великий рухомий клапан, який у разі виникнення шуму більш сильних тонів, ніж ті, які кажан може витримати, закриває йому вухо; той же самий придаток, коли це потрібно, робить тварину здатною вловлювати навіть найслабкий звук. Не підлягає сумніву, що кажан на далекій відстані чує комаху, що летить, і прямує до неї, головним чином керуючись своїм тонким слухом.

Дуже добре знають вони своїх недругів і вміють позбавлятися їх хитрістю; у свою чергу, вміють перехитрити маленьких тварин, яких переслідують самі. За хорошого догляду кажани стають ручними і вірними своєму господарю, це підтверджують спостереження багатьох учених. Деякі дослідники привчили цих тварин брати їжу з рук або діставати її зі склянок, і вони, раз зрозумівши, в чому справа, виконували це.

Вся будова тіла рукокрилих пристосована для польоту. Сильні грудні м’язи, легка і сплюснута нижня частина тулуба, верхні кінцівки, що завдовжки майже втричі перевищують довжину тіла; напнута між пальцями і всіма частинами кінцівок, позбавлена пер літальна перетинка — всі ці умови сприяють літанню. Щоб якнайскоріше розправити літальну перетинку, всі рукокрилі під час спокою чіпляються кігтями задніх кінцівок за який-небудь предмет і звішуються головою вниз. Перш ніж злетіти, вони випрямляють голову, піднімають передню кінцівку, широко розчепірюють пальці і кисть, втягують підібганий під час сну хвіст разом зі шпорками на нозі, відриваються від предмета і негайно ж починають швидко і безперервно змахувати в повітрі передніми кінцівками. Шкіра хвоста служить їм кермом, хоча далеко не таким досконалим, як хвіст у птахів. Із землі рукокрилі злітають не так легко; вони допомагають собі при цьому тим, що розпрямляють спочатку руки і літальну перетинку і, підібравши під себе ноги, трохи випрямляють тіло, роблять один або декілька стрибків угору і потім сильними помахами крил прагнуть піднятися в повітря.

Відомо близько 1000 видів рукокрилих. Найдрібніший з них, свиноносий кажан (Craseonycteris thonglongyai), — найдрібніший сучасний ссавець. Його довжина може досягати всього 29 мм (хвіст відсутній), а розмах крил — 15 см. Найбільший рукокрилий — летюча лисиця калонг (Pteropus vampyrus) завдовжки 40 см (хвоста немає), важить 1 кг при розмаху крил 1,5 м.

Утім, руки рукокрилих служать не тільки для літання, а й для ходьби по землі. Хода в усіх видів хоча й не така погана, але все-таки вона є жалюгідним шкандибанням. Проте деякі види рукокрилих бігають майже так само швидко, як щури. Під час лазіння вони чіпляються гострим кігтем великого пальця або всією рукою за стіну або дерево і поперемінно переміщають задні кінцівки. Задні кінцівки у тварин слабкі, проте вони мають достатньо сили, щоб витримувати вагу тіла не тільки цілий день, але й упродовж зимового сну, який триває часто понад чотири місяці. Крім того, тварини майстерно користуються пальцями і кігтями ніг для видалення різних паразитів, а також дуже вправно вміють ними зчищати з себе бруд і кожною кінцівкою досягають майже середини спини, розчісуючи волосся.

Голос усіх відомих кажанів майже однаковий; відмінність полягає тільки в тому, що в окремих видів він звучить сильніше або слабше, вище або глибше. Дрібні види видають тремкий звук, схожий на звук «кри-кри-кри»; такими ж звуками летючі собаки виражають свій гнів і всіляку іншу турботу. Незалежно від висоти або глибини тону ці голоси справляють неприємне враження.

Більшість рукокрилих не може зрівнятися у швидкості польоту з більш швидкими птахами, проте у нічниць (Myotis) вона досягає приблизно 30— 50 км/год, у великого бурого кажана (Eptesicus fuscus) — 65 км/год, а в бразильського складчатогуба (Tadarida brasiliensis) — майже 100 км/год.

Усі рукокрилі вдень сплять, а вночі полюють. Більшість із них починає літати з настанням сутінків і ще задовго до сходу сонця ховаються в свої притулки; деякі види, проте, з’являються набагато раніше, а інші близько 3—5 години після полудня вже весело літають, хоча сонце ще високо і сліпить очі.

Сигнали, що видають тварини, відбиваються від найближчих предметів, відстань до яких визначається за часом повернення луни. Цю систему рукокрилі використовують також для виявлення і лову комах, що літають: вони «загрібають» їх перетинками і на льоту хапають ротом.
Частота ехолокаційних сигналів складає звичайно 40 000—100 000 Гц, тобто знаходиться за межами сприйняття людського вуха (не більше 20000 Гц) і відповідає ультразвуку. Більшість рукокрилих випускає ультразвук через відкритий рот, деякі види — через ніздрі.

Кожний вид рукокрилих має особливі місця полювання в лісах, садах, алеях і вулицях, над водоймами з повільною течією; у відкритому полі вони літають рідше, бо їм тут нема на кого полювати. У більш багатих країнах Півдня рукокрилі живуть поблизу маїсових і рисових полів, тому що там багато комах, які є для них гарною здобиччю. Про великі південні породи, так звані летючі собаки, відомо, що вони без перепочинку можуть летіти багато миль, перебираються з одного острова на сусідні, віддалені на декілька миль, а звідти на материк і назад, відвідуючи при цьому у пошуках їжі інші острови. Летючі собаки, які є не тільки в Ост-Індії, але й уздовж всього берега Східної Африки і на сусідніх островах, наприклад на Мадагаскарі, безсумнівно, повинні були перелетіти моря і протоки, які відділяють материк від островів, що знаходяться між обома частинами світу.

За відсутності дитинчат тіло рукокрилих у стані спокою звичайно остигає майже до температури навколишнього середовища (денне заціпеніння). Схоже, що такий механізм економії енерговитрат — один із чинників, який сприяє вражаючій довговічності цих дрібних ссавців, котрі доживають до 30-річного віку.

Удень рукокрилі ховаються в найрізноманітніших місцях. Дуплисті дерева, безлюдні будинки, розколини в кручах і печери служать їм притулками для сну. В тропічних країнах багато видів висять просто на гілках дерев, якщо тільки ці гілки утворюють достатньо густу крону.

Проте більшість кажанів вважає за краще ховатися під корою дерев і в їхніх дуплах, під дахами, в печерах, під склепіннями напівзруйнованих або безлюдних будівель, ховаються в глибоких колодязях, шахтах, штольнях й інших подібних місцях.

Багато видів рукокрилих живуть між собою у злагоді. Деякі утворюють численні групи, разом полюють і відпочивають. Зовсім без сварок і бійок справа, звичайно, не обходиться: ласий шматочок або зручний куток для сну може бути вагомим приводом для розбрату. Зате здорові тварини прагнуть підтримувати хворих і надавати їм посильну допомогу, і так роблять не тільки сильні летючі собаки, але й менші рукокрилі, наприклад лис-тоносі. Проте представники різних видів ненавидять і навіть пожирають одне одного; так, наприклад, вампіри, розповідає Коленаті, нападають на вуханів і смокчуть з них кров, а ті пожирають за це своїх ворогів.

Живляться кажани плодами, комахами, в деяких випадках іншими хребетними тваринами і кров’ю, яку вони висмоктують з більших тварин. Види цього ряду, поширені в Європі, справжні кажани, поїдають здебільшого комах: нічних метеликів, жуків, мух і комарів — і, вийшовши вранці після теплої літньої ночі в сад, звичайно, дуже часто доводиться бачити обгризені крила й інші залишки їхніх бенкетів. Апетит у них надзвичайний: найбільші з них можуть з’їсти дюжину хрущів, а менші — штук 60 мух і все-таки не відчувають себе ситими. Зловивши більших комах, вони притискають їх головою до грудей і потім повільно з’їдають їх; дрібних комах ковтають цілком. Чим жвавіший рух рукокрилих, тим більше їжі їм потрібно, тому вони дуже корисні для нас тварини. Цього не можна сказати про тих кажанів, які смокчуть кров і можуть заподіяти цим великої шкоди, а також про ті види, які живляться плодами, спустошують фруктові плантації, виноградники.

Усі рукокрилі сідають біля води і п’ють дуже багато. Взагалі біля водоймищ їх можна частіше побачити ще й тому, що тут багато комах.

Травлення в рукокрилих відбувається дуже швидко, тому в їхніх притулках скоро нагромаджується багато випорожень, які поширюють нестерпний запах.

З настанням холодів усі рукокрилі, що живуть у країнах із помірним кліматом, впадають у зимову сплячку, тривалість якої залежить від клімату.

Коли настають холоди, тварина відшукує найзахищеніший притулок у печерах, льохах, під теплими дахами, на горищах і в інших місцях. Найменш чутливі до холоднечі рукокрилі іноді переривають зимовий сон, прокидаються і літають у своїх притулках, мабуть, не стільки заради здобичі, скільки для того, щоб розім’яти крила. Деякі кажани навіть вилітають зі сховку і пурхають деякий час над засніженою поверхнею землі. Влітку рукокрилі віддають перевагу невеликим поглибленням поблизу від входу або живуть у відкритих розколинах. Навпаки, взимку вони ховають ся далі в більш просторі печери, усамітнюючись у найзатишніші куточки, куди не проникає мороз. Тільки небагато видів на час зимового сну не міняють місцепроживання і залишаються в своїх звичних щілинах.

Положення тіла, в якому кажани сплять узимку, неоднакове в окремих груп і родин; найпростіше і найбільш звичне положення — це коли вони підвішуються до чогось кігтями задніх кінцівок і притискують крила до боків. При цьому багато хто висить вільно під стелею або склепінням, інші прикріпляються до стін, а деякі користуються також і передніми кінцівками, як опорою. Серед тих, що живуть у теплих країнах, є види, які для тривалого щоденного відпочинку розпрямляють крила, щоб міцніше закріпитися. Велика частина листоносих висять у такому дивному положенні, що, проходячи повз них, можна подумати, що бачиш перед собою не тварину, а гриб. Вони абсолютно загортаються в літальні перетинки і висять вільно на задніх кінцівках: перетинка стегон закидається на спину, верхні частини рук утворюють на спині клин і лежать щільно одна біля одної; літальна перетинка боків і пальців вкриває тіло таким чином, що кінці пальців стирчать догори; висовується тільки ніс, але і той ховається під час міцного зимового сну.

Є кажани, які зимують численними групами. Тварини висять щільно, розміщуючись у ряди, або різної форми групами по декілька сотень штук.

У тварин, що досягли повного розвитку, шлюбна пора настає восени, перед початком зимового сну.

«Особини різної статі, — говорить Кох, — принаджують одне одного своєрідним закличним звуком, який істотно відрізняється від сердитого плямкання, яке вони видають, коли їх турбують. Під час спаровування самці ганяються за самками, зачіпають їх, перекидаються з ними в повітрі; втім, ці ігри не в усіх кажанів передують спаровуванню».

Тільки навесні народжуються дитинчата. Самка під час пологів, за словами Блазіуса і Коленаті, висить, вчепившися гострими кігтями обох великих пальців рук, підгинає хвіст до черева разом із перетинкою і таким чином влаштовує щось на зразок мішка, в який і падає новонароджений. Негайно після народження мати перегризає пуповину і облизує дитинча, потім дитинча міцно чіпляється за матір і починає смоктати.

Усі рукокрилі тварини під час літання носять своїх дитинчат із собою, притому досить довго, навіть коли маленькі тварини вже самі можуть добре літати. Шести-восьмитижневі дитинчата досягають повного розвитку. Від старих тварин вони відрізняються більш сплюснутою головою, коротшими кінцівками і темнішим забарвленням шерсті.

Користь, яку дають людям численні тварини цього ряду, набагато перевершує шкоду, яку вони завдають. Безліч шкідливих комах літає саме вночі і таким чином трапляється на очі своїм ворогам. Надзвичайна ненажерливість, властива всім рукокрилим, є причиною винищування комах у великій кількості.

Так само і кровососи не такі шкідливі, як звичайно про них розказують. За новітніми і цілком достовірними даними, кажани-кровососи ніколи ще не були причиною загибелі великих тварин або людей, навіть тоді, коли вони декілька ночей підряд смокчуть кров з їхнього тіла. Що ж до рукокрилих, котрі живляться плодами, то вони водяться в таких місцевостях, де природа забезпечує їх рясною їжею, і до спустошення садів і полів справа не доходить.

Стародавні люди дивилися на кажанів ще з більшою огидою, ніж наші неосвічені чоловіки і манірні жінки; навіть єгиптянам, цим чудовим дослідникам природи, вони не подобалися, тому вони й уникали зображувати їх на своїх пам’ятниках.