Коні, родина Equidae
Коні характеризуються середніми розмірами, гарною будовою тіла, відносно сильними кінцівками і худорлявою видовженою головою, яка має великі, живі очі, загострені рухливі вуха середніх розмірів і широко відкриті ніздрі. Шия товста, з сильними м’язами, тіло заокруглене і м’язисте, волосся м’яке і коротке, але щільно прилягає до шкіри; на шиї воно утворює гриву, на хвості також подовжене. Єдиний палець з витонченим копитом відрізняє коней від решти непарнокопитих. У кожній половині верхньої і нижньої щелеп зубна система складається з трьох різців, шести довгих чотиригранних корінних зубів зі звивистими складками емалі на жувальній поверхні та одного маленького, трохи заломленого тупоконічного ікла (іноді його немає). У скелеті впадає в око довжина черепа, причому лише одна третина припадає на мозкову коробку, а дві третини — на лицьові кістки. Шлунок являє собою простий, не розділений на частини, довгасто-округлий невеликий мішок.
Коні — тварини роду Непарнокопиті родини Коні. Довжина тіла досягає 2,8 м, висота у холці — 1,6 м. Диких коней 8 видів, в Азії і Африці (в Європі винищені). Кінь Пржевальського, дикий осел, гірська зебра, зебра Греві та ін. — у Червоній книзі Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів.
Спочатку коні, останки яких ми вперше знаходимо в третинних пластах, були поширені на більшій частині Північної півкулі. У Європі дикі коні, мабуть, вимерли не дуже давно: у Західній Європі, наприклад у Вогезах, їх можна було побачити ще в XVI сторіччі; в Азії і Африці вони ще й тепер бродять табунами по горах і степах, що високо лежать. В Америці, де коні вимерли раніше, вони спочатку здичавіли; навіть в Австралії є здичавілі коні. Поживою їм служать трави й інші рослини; в неволі вони навчилися їсти і тваринну їжу: м’ясо, рибу, сарану.
Коні — родина ссавців ряду Непарнокопиті. Об'єднує близько 20 родів; декілька вимерлих — гіракотерій, мезогіпус, міогіпус, гіпаріон та ін.; єдиний сучасний рід — Коні. Найдавніші коні жили в еоцені в Північній Америці, звідки пізніше проникли в Європу та Азію.
Усі коні — жваві, розумні тварини. Звичайна хода видів, що живуть на волі, являє собою досить швидку рись, при прискореному бігу — легкий галоп. Мирні та добродушні у ставленні до інших тварин, які не заподіюють їм шкоди, вони боязко уникають людини і великих хижаків, але у разі небезпеки мужньо захищаються від ворогів зубами і копитами. їхнє розмноження незначне: кобила після тривалої вагітності народжує лише одне лоша.
Людина приручила принаймні два, а вірогідніше — три види цієї родини.
Ще і тепер у степах Південно-Східної Європи бродять табуни коней; одні вважають їх дикими родоначальниками нашого свійського коня, інші вважають, що це здичавілі його нащадки. Цих коней називають тарпанами.