Білозубка довгохвоста (звичайна), або землерийка домова (Crocidura russula)

Тварина 11,5 см завдовжки, з яких 4,5 см припадає на хвіст. Досить поширена в Німеччині. Хутро на спинці має буро-сіре, у молодих білозубок чорнувато-сіре забарвлення, на черевці — світло-сіре; на губах і на ногах волосся буро-біле, хвіст зверху — світло-буро-сірого кольору, знизу — сірувато-білого. Зубна система складається з 28 зубів.

З Північної Африки домова землерийка поширилась у Південну, Західну і Середню Європу до півночі Росії, трапляється також у Центральній Азії і в Північно-Східному Сибіру. За Блазіусом, вона деяким чином прив’язана до полів і садків, принаймні віддає їм перевагу перед лісами і гаями, де інколи на неї можна натрапити. Жоден з її родичів не звикає так легко до людей, жоден не входить так вільно в будинки, особливо в комори і сараї. Вона охоче мешкає в льохах і коморах, де є темні закутки, котрі забезпечують їй спокійний притулок. На волі полює як рано-вран-ці, так і пізно ввечері на дрібних безхребетних; у будинках ласує м’ясом, салом і маслом. Її звички такі ж самі, як і в бурозубки.

На волі вона народжує влітку (а в теплих приміщеннях і восени, і навіть узимку) 5—10 голих і сліпих дитинчат у потаємному, досить ретельно і м’яко вистеленому кублі. Шість тижнів потому дитинчата стають завбільшки, як батьки, самостійно полюють майже так само успішно, як і дорослі.