Кашалот (Physeter catodon)
Є представником родини Зубасті кити і називається гренландцями «кегутилик». Кашалот, поза сумнівом, найнезграбніший вид цього ряду китоподібних. Він відрізняється надзвичайно масивною головою, на якій морда дуже роздута і спереду ніби обрубана. У нього тільки одне дихало, розташоване несиметрично на лівому боці голови. Нижня шелепа кашалота складається з двох половин, які дуже близько стоять одна до одної і створюють спереду надзвичайно гострий кут; на нижній щелепі ми помічаємо один ряд конусоподібних, майже однакових розмірів зубів; на верхній щелепі — тільки недорозвинені зуби. Досвідчені китолови вважають, що всі кашалоти належать до одного виду, але вважають, що різні місцеві умови і кількість поживи впливають не тільки на розміри цього кита, а й на будову деяких частин тіла.
Кашалоти — найбільші серед зубатих китів. Три види кашалотів із родини Physeteridae поширені у всіх морях; здійснюють сезонні міграції. Характерна ознака цих ссавців — велика, майже прямокутна голова. Значну частину голови займає спермацетовий орган (фіброзний мішок, заповнений спермацетом, який трансформувався з ділянки правої ніздрі). При температурі тіла спермацет рідкий, а при охолодженні схожий на білий віск. Вважають, що спермацет потрібен для регулювання плавучості, особливо під час тривалих і глибоких занурень.
Ласти порівняно з довжиною тіла дивно малі: у найбільшої тварини вони не бувають довшими за 2 м при 1 м ширини. Величезна голова кашалота схожа на потворну колоду і за шириною і висотою не відрізняється від тулуба, який непомітно з нею з’єднується. Якщо розглядати тулуб спереду в поперечному розтині, то середина спини дещо увігнута; боки спочатку йдуть майже прямовисно, але до живота дуже розширюються, а на нижньому боці живота утворюється ніби кіль, дуже тупий на передній третині тіла, який потім до хвоста дедалі більше загострюється. На останній третині спини височіє низький горбоподібнй і ніби роздутий жировий плавець, який не може рухатися, спереду підноситься поступово, а ззаду він ніби обрізаний. Короткі, широкі і товсті ласти прикріплені одразу за очима; на верхній поверхні їх помітні п’ять поздовжніх складок, що відповідають пальцям, а на нижньому боці вони зовсім гладкі. Хвостовий плавець не має ззаду великої вирізки і тому не розділений на дві лопаті; у молодих особин задній край його має складки, а у старих він гладкий, і задній край утворює майже пряму лінію. Від спинного плавця до хвоста уздовж спини розташовані декілька підвищень, які мають вигляд невеликих горбів. Дихало розташоване не на лобі, як у інших китів, а біля верхнього краю морди; воно лежить не на самій середині, а трохи ліворуч і має вигляд щілини, викривленої у вигляді французької S, до 20—30 см завдовжки. Паща дуже широка і розкривається майже до очей. Нижня щелепа набагато коротша і вужча за верхню, яка при закритому роті її обхоплює; на верхній щелепі помітні також конусоподібні зуби без коренів, з яких багато потім випадає, а решта майже не випинаються з ясен. Зубів нижньої щелепи набагато більше, їх буває до 39—52; на одному боці часто більше, ніж на другому. У молодих тварин кінчики зубів гострі, згодом вони притупляються, а у дуже старих тварин вони складаються з порожнистого емалевого конуса, порожнина якого наповнена кістяною речовиною. Голова вражає своєю величезною масою і тим, що до морди вона зовсім не звужується, а череп примітний своєю несиметричністю. На голові під шаром жиру, декілька сантиметрів завтовшки, знаходиться шар сухих жил, які закривають собою порожнину, розділену навпіл поперечною перегородкою з багатьма отворами. Уся ця порожнина наповнена прозорою маслянистою рідиною, спермацетом, який, до того ж, знаходиться у довгій трубці, що йде від голови до хвоста, і в невеликих мішечках, розсіяних у м’ясі та жирі. У шиї шість зрощених хребців. Лопатка досить вузька, плечова кістка коротка і товста і зрослася із ще коротшим передпліччям.
Довжиною тіла кашалот поступається тільки деяким беззубим китам; за окремими спостереженнями, довжина старих самців сягає 30 м, проте, імовірно, правильніше визначити цю довжину середнім числом як 20—23 м. Діаметр тулуба сягає 9—12 м, а ширина великого пера — 5 м. Усі ці виміри стосуються самців, оскільки самки завжди набагато менші і не досягають навіть половини цієї довжини.
М’ясо кашалота тверде, крупноволокнисте і порізане багатьма товстими і міцними сухожиллями. Зверху м’яса лежить шар жиру різної товщини. Шкіра гола, майже зовсім гладенька; зверху вона темно-бурого, іноді майже чорного кольору, а живіт, хвіст і нижня щелепа забарвлені світліше; у дуже старих китів світле забарвлення поширюється і на голову. Язик усім нижнім боком зрісся з нижньою щелепою, шлунок поділений на чотири частини, кишки в 15 разів довші за тулуб, дихальне горло розділене на три головні гілки. Крім того, ще примітна будова сечового міхура, який наповнений темною, оліїстою, оранжевого кольору рідиною. У цій рідині плавають іноді кулясті тверді грудки до 8—30 см у діаметрі і до 6—10 кг ваги; імовірно, це наслідки хвороби, схожі на сечове каміння інших тварин. Грудки ці і являють собою дорогоцінну речовину — амбру (воскоподібна речовина, що утворюється у травному тракті кашалота. Використовують у парфумерії).
Довжина самців до 21 м, самок — до 13 му важать до 70 т.
Кашалот водиться майже у всіх морях, за винятком Льодовитого океану і сусідніх із ним морів. Мабуть, він так само добре почувається в помірному і холодному поясі, як і в тропічних морях, під пекучим промінням сонця. Проте у великій кількості кашалот водиться тільки в теплих морях, а в холодних трапляються лише тварини, які окремо мандрують або відстали від зграї. На думку Пехуель-Леше, справжньою батьківщиною кашалота слід вважати моря між 40° північної широти і таким самим градусом південної широти; звідти він, ідуючи теплими течіями, заходить іноді як на північ, так і на південь до 50°, а іноді й далі.
По поживу кашалот пірнає на глибину до 2 км. Чисельність цих тварин скорочується. Промисел припинено.
Навіть спокійно плаваючи, кашалот проходить 3—6 морських миль за годину, а в збудженому стані так швидко розсікає хвилі, що залишає за собою пінистий слід, наче пароплав. Його можна здалека впізнати за його рухами. Трапляється навіть, що він із великою силою викидається над поверхнею води, повторює це два, три рази поспіль, а потім надовго йде в глибину. Якщо його довго переслідують або турбують, то він також стає вертикально у воді, виставляючи голову, щоб озирнутися довкола, або лягає горизонтально на воду і перевертається з боку на бік. Коли він виринає, то випускає не дуже високий, зазвичай не вищий за один метр, фонтан, нахилений уперед і дещо наліво і з щогли корабля помітний на відстані від 3 до 5 морських миль. Якщо кашалот поспішає, то дихає лише протягом 2—4 секунд і при цьому гучно пихкає; якщо ж він спокійний, то залишається на поверхні води удвічі і втричі довше. Кількість подихів залежить від розмірів тварини, але кожен подих, якщо його не турбують, відбувається щоразу за однакову кількість секунд над поверхнею води, і проміжки між вдихами, під час яких він залишається в глибині, також однакові. Самки і дитинчата обох статей залишаються під водою набагато менше, ніж старі самці; останні видувають свої фонтани протягом 10—15 хвилин, повторюючи це 40, 60 і навіть 70 разів поспіль; після того вони ніби перекидаються, виставляють над водою свій хвіст і, досягнувши прямовисного напряму, глибоко пірнають у воду, де залишаються до наступного вдихання 20, 40, а іноді і 50 хвилин.
Кашалоти, подібно до дельфінів, плавають тісними зграями; кількість особин цих стад буває дуже різною; вони завжди тримаються глибоких місць. Китолови розповідають, що кожне стадо має ватажка, старого великого самця, який веде всю юрбу самок і молодих, із яких складається решта стада, і захищає їх від нападу ворожих тварин. Старі самці з’являються іноді поодинці або збираються в невеликі товариства. Велика зграя складається зазвичай із 20—30 тварин; але в певний час збираються кілька зграй разом і тоді подорожують по декілька сотень разом.
Із зовнішніх чуттів дотик, мабуть, посідає перше місце: у шкірі знаходиться безліч нервових сосочків, і вона здатна сприймати найнезначніший дотик. Зір не дуже поганий, і слух, імовірно, досить розвинений, оскільки кашалот чує навіть негучні звуки. Китолови знають це дуже добре і у тиху погоду уникають будь-якого шуму, якщо хочуть підстерегти свою здобич. За своїм характером кашалот більше схожий на дельфінів, ніж на беззубих китів, але уникає близькості людини набагато ретельніше, ніж товариський дельфін. Часто спостерігали, що невелика зграя дельфінів може змусити поспішно втікати величезне стадо кашалотів; із досвіду також відомо, що старі самці у разі наближення корабля прагнуть якнайшвидше врятуватися втечею. Траплялося, що ціле стадо так сильно лякалося наближення ворога, що, ніби збожеволівши, залишалося на місці, рухаючись нерозумно і безладно, і таким чином давало можливість людям убити кількох тварин.
Кашалот живиться різними видами головоногих, причому, звичайно, ковтає й маленьких риб, які опиняються в його широкій пащі, але спеціально на них він не полює. Оскільки він довше за інших китів може залишатися під водою, то йому легко досліджувати різноманітні печери та заглибини морського дна, недоступні його родичам; тому навряд чи коли-небудь він відчував брак поживи.
Матерів із сисунами можна побачити в будь-яку пору року. Беннет же, який докладніше за інших розповідає про дитинчат, стверджує, що сисуни в березні, квітні, жовтні і листопаді не зустрічаються; це, проте, не доводить, що у зазначені місяці дитинчата зовсім не народжуються. Після 10-місячної вагітності самки народжують одне і рідко двоє дитинчат. Новонароджені кашалоти в чотири рази менші за матір і одразу після появи на світ починають весело плавати біля матері. Для годування мати лягає на бік, і дитинча схоплює сосок не кінчиком, а кутиком рота.
Самка кашалота народжує одне дитинча; тривалість вагітності точно не відома, різні автори вказують терміни від 10 до 17 місяців.
Полювати на кашалотів почали вже зі стародавніх часів, але особливо настійно китолови стали переслідувати їх із кінця XVII століття за прикладом американців. Від початку XIX століття головним місцем ловлення кашалотів є південна частина Тихого океану, і цим майже виключно займаються англійці та північноамериканці.
Полювання на кашалота пов’язане з більшими небезпеками, ніж ловлення інших китів. Беззубі кити тільки у виняткових випадках намагаються завдати шкоди своїм переслідувачам, тоді як кашалот у разі нападу на нього захищається, хоробро йде на супротивників і як зброєю користується не тільки своїм хвостом, але навіть своїми страшними зубами. Крім того, китолови знають із власного досвіду, що кашалот, захищаючись, не тільки завдає човнам удару своєю головою або могутнім хвостом, а й хапає їх пащею і легко розламує зубами.
Окрім сала, з якого виходить дуже гарна ворвань, кашалот дає ще спермацет і амбру. Спермацет, який виходить із порожнин на голові, у свіжому стані рідкий, прозорий і майже безбарвний, але на холоді застигає і набуває тоді білого кольору. Чим більше його очищають, тим він робиться міцнішим і сухішим, так що нарешті набуває вигляду дрібнозернистої маси, яка складається з тонких листочків, що мають блиск перламутру. Його використовують для деяких мазей. Ще дорогоціннішим продуктом є амбра. Це легка, м’яка, воскоподібна маса, забарвлена в різний колір. На дотик вона масна, має приємний запах, від тепла розм’якшується, в киплячій воді перетворюється на оліїсту рідину, а за сильної спеки випаровується. Її найчастіше використовують для благовонних курінь або домішують до ефірних олій і мила. Ще давні римляни й араби високо цінували амбру і використовували її, а у греків вона була відома як заспокійливий медичний засіб, який уживали проти судом.