Зебри

Зебра саванна, або бурчеллова (Equus burchelli), належить до родини Конячі. Довжина її — 2 м, висота в загривку — 1,3 м. Тулуб круглий, з дуже вигнутою потилицею; ноги міцні; грива підноситься у вигляді гребеня 13 см заввишки; хвіст, як у коня, майже до кореня вкритий волоссям і досить довгий; вуха вузькі і не дуже довгі. М’яка, гладка шерсть угорі світло-рудого кольору, внизу — біла. Чотирнадцять вузьких чорних смуг тягнуться вгору по всій лицьовій частині, починаючи з ніздрів. Сім із них ухиляються вбік і з’єднуються з такою самою кількістю смуг, що йдуть зверху вниз. Решта йдуть навскіс по щоках і з’єднуються зі смугами на нижній щелепі; очі облямовані темним кільцем. Посередині спини йде темна смуга з білою облямівкою. По шиї тягнуться десять широких чорних, іноді роздвоєних смуг, між якими видніються вузькі бурі смужки. Остання смуга роздвоюється донизу і з’єднується з трьома-чотирма іншими смужками. Такі ж самі смуги йдуть довкола всього тулуба, але рідко бувають на ногах, які мають чисто-білий колір; проте існує так багато винятків, що не можна ще скласти загального правила з цього приводу. У зебри східно-африканського узбережжя смуги, облямовані жовтим, ширші, ніж у південних видів.

Зебра — 3 види роду Коні (Equus) поширені у Східній і Південній Африці. Мають довгу голову з великими вухами і прямостоячу гриву. Найбільша і найелегантніша — зебра Греві (Е. grevyf), у цього виду кобила і жеребець мають однакові розміри (висота в холці 1,5 м). Це мешканець напівпустель і порослих чагарниками рівнин Північної Кенії та Південної Ефіопії. Найчисленніша бурчеллова зебра (Е. burchelli), що досягає висоти в холці 1,3 м і поширена на відкритих рівнинах, у гористих місцевостях і рідколіссі. Найменший розмір має гірська зебра (Е. zebra), що має висоту в холці 1,2 м. Її ареал обмежений горами Південної Африки. Гірська зебра і зебра Греві занесені до Червоної книги МСОП.

Зебра гірська (Equus zebra) набагато дрібніша за інших, але відрізняється тим, що все її тіло вкрите смугами. Статурою вона менш схожа на коня, ніж на осла, і переважно на джигетая. Тулуб її гладкий і сильний; ноги стрункі, шия зігнута, голова коротка, морда товста, хвіст не дуже довгий, вкритий коротким волоссям, що подовжується тільки на кінці, тому він схожий на ослячий; грива густа, але дуже коротка. На білому або жовтуватому тлі від самої морди до копит тягнуться скісні смуги блискучого чорного або рудувато-бурого кольору; тільки задня частина черева і внутрішній бік стегон не вкриті смугами. Уздовж спини видно темно-буру смугу, ще одна смуга тягнеться уздовж черева.

Справжня батьківщина зебр — Східна Африка. У найближчих до екватора країнах Західної Африки і у всьому краї Конго, за винятком її най віддаленішої південно-східної частини, їх немає зовсім. На північному сході їх зона поширення обмежена 10° і 5° північної широти, а на заході — течією Нілу.

Зебра Греві (Equus grevyi) — найбільша із зебр, може вважатися найближчим родичем саванної зебри, проте смуги у неї набагато численніші і вужчі.

Швидкість зебр досягає 50—60 км/год.

Зебра Чапмана (Equus burchelli chapmani) належить до родини Конячі. Ноги тварини вкриті смугами до самих копит, але й тут трапляються винятки. Забарвлення шерсті — між жовтим із шоколадними смугами і білим із майже чорними смугами. Цей вид, як зазначив Бюклей, майже нічим не відрізняється від бурчеллової зебри.

Зебра — основна дичина після гну для левів, гієн, гієнових собак. Зрідка на зебр нападають леопарди, зовсім рідко — гепарди. Зебра може дати ефективну відсіч хижаку, але зазвичай рятується втечею.

Зебри живуть табунами від 10 до 30 голів; кажуть, що часто бачили табуни із 100 голів та більше. Кожен вид, як відзначають, живе окремо. Усі зебри — надзвичайно прудкі, рухливі, пильні й полохливі тварини. Вони мчать зі швидкістю вітру як рівниною, так і горами.

Про життя зебр у Східній Африці повідомляє нам Бем, який часто їх бачив табунами по сто голів і більше.

«Вони завдають іноді великої шкоди полям, особливо просяним. Поширені переважно в степах, проте вдень їх часто можна бачити в рідколіссі, де вони, рятуючись від сонця і ґедзів, стоять, тісно притиснувшися одна до одної. Особливо часто знаходять там пари під час тічки. Увечері, коли заходить сонце, ці тварини вирушають одна за одною довгими низками з лісу в степ. Так само коні спускаються увечері на водопій під проводом сторожового жеребця. У їх співтоваристві трапляються також ібіси, буйволи, антилопи, які служать сторожою не дуже пильним зебрам, тоді як буйволи зі свого боку покладаються на пильність зебр. Іржання здалека дивно схоже на гавкіт зграї собак. Вони часто потрапляють у пазурі леву. У липні та вересні ми часто бачили лошат».

Зовсім інакше живуть гірські зебри. За словами Гарріса, вони тримаються виключно гірських країв, добровільно не спускаються в рівнини і ніколи не змішуються зі своїми родичами. У горах зебри вибирають най-дикіші і найвіддаленіші місцевості і, крім того, зазвичай ставлять сторожа на виступ скелі, звідки найзручніше оглядати околицю. У разі щонайменшої тривоги весь табун рятується втечею і мчить уздовж стрімких урвищ.

Щодо поживи смугасті коні не дуже примхливі, проте їм далеко до невибагливості осла. Коли посуха знищує всю зелень у тих степових просторах, які є їхнім улюбленим місцеперебуванням, вони вирушають у тимчасові подорожі, подібно до всіх тварин, що живуть стадами в Південній Африці. Помічено, що вони в цей час у співтоваристві з різними видами антилоп відвідують оброблені землі і завдають жителям великих збитків. Але з настанням дощового періоду залишають населені місця і повертаються на свої старі пасовища.

Про голос зебр я не маю жодних відомостей і зі свого боку можу сказати тільки, що ніколи не чув, щоб вони кричали або іржали.

Усі зовнішні чуття у зебр дуже розвинені. Вуха чутливі до щонайменшого шуму, і очі рідко помиляються. У розумовому плані майже всі вони рівні між собою. Усім властиві неприборкане прагнення до свободи, свавілля, певна частка дикості, іноді підступність і велика мужність. Від нападів хижих звірів вони хоробро захищаються копитами і зубами. Гієни розважливо тримаються від них осторонь. Мабуть, один тільки могутній лев успішно справляється із зеброю; зухвалий леопард нападає тільки на найслабкіших. Найлютішим ворогом смугастого коня знову-таки є людина. Складність полювання на цих тварин і краса їхнього хутра, для якого знаходять різноманітне використання, спонукають європейців до переслідування цих по суті нешкідливих тварин.