Козуля європейська (Capreolus capreolus)
Належить до родини Оленячі підряду Жуйні, досягає 1,3 м завдовжки і 75 см заввишки біля крижів; нерозвинений хвостик ледь досягає 2 см. Самець важить 20—25 кг, в окремих випадках до 30 кг, самка — менше. Порівняно з благородним оленем косуля більш тілиста, голова у неї коротка і притуплена, шия довша за голову, тулуб не дуже стрункий, спереду товщий, ніж ззаду, спина майже пряма, загривок нижчий за крижі. Ноги високі, стрункі, копита маленькі, вузькі і гострі; очі великі і жваві, верхні вії довгі; слізні ямки дуже маленькі, вони утворюють неглибокі голі трикутні западини завдовжки не більше 6 мм. Вуха середнього розміру і розташовані на далекій відстані одне від одного. Роги відрізняються широкими дудками і відносно товстими стовбурами, що усіяні дуже випнутими кулястими горбиками. Стовбур рогів зазвичай має тільки дві гілки; цим, проте, не обмежується їх розвиток. Першої зими в однорічного самця виростають нерозгалужені тонкі ріжки з ледве помітним круговим потовщенням біля основи стовбура; у дворічного стовбур розгалужується приблизно посередині. У трирічного загнута назад головна гілка ділиться повторно і після розгалуження знову згинається вперед, тоді як кінчики передньої гілки спрямовані назад. Розвитком цих трьох гілок зазвичай закінчується ріст рогів, оскільки при подальших змінах у самця повторюється та сама кількість гілок, але іноді роги ще ускладнюються. У чотирирічного самця одна з двох гілок вища за друге розгалуження, іноді вигини діляться знову й утворюють бічний відросток. Роги з п’ятьма гілками — це вищий ступінь розвитку головної прикраси косулі.
Косуля — вид невеликих оленів, дуже поширений у Європі, на Близькому Сході й у Північній Азії. Населяє узлісся, рідколісся і зарості чагарників, які дають їй притулок удень. Активна переважно вночі, коли об'їдає листя і живиться ягодами, грибами і травою. Самець цього найменшого з європейських оленів зазвичай заввишки в загривку близько 73 см, а його роги завдовжки 22 см. Роги має тільки самець, і вони скидаються на початку зими. У поносі зазвичай двоє дитинчат, народжуються вони навесні. Молода косуля має світло-буре забарвлення зі світлими плямами, що забезпечує відмінне маскування.
Густа шерсть косулі змінюється залежно від пори року. Верхня частина тулуба і боки влітку бувають темно-іржавого кольору, взимку буро-сірого, нижня і внутрішня сторони кінцівок забарвлені завжди світліше. Зовнішня частина вух трохи темніша, всередині вони вкриті жовтувато-білою шерстю. Задні частини стегон різко відрізняються своїм світлим забарвленням; улітку вони жовтуватого, а взимку білого кольору. У телят на червонуватому основному забарвленні виступають рядами маленькі круглясті білі або жовтуваті плями.
Косулі зазвичай ведуть одиночний спосіб життя, лише восени іноді утворюють змішані стада до 20—30 голів, узимку розбиваються на групи по 2—4 особини.
Загалом, можна сказати, що усередині своєї зони поширення косуля водиться як у великих лісах, так і в молодих гаях та заростях, якщо вони тільки рясніють чагарником, причому байдуже, розташовані ці лісові простори в гористих місцевостях чи рівнинних, складаються вони з хвойного чи з листяного лісу. Взимку вона з висот спускається в долини, влітку ж підіймається ще вище. У Сибіру косуля веде кочове життя в періоди, коли їй стає важко або неможливо зимувати на літніх стоянках. Із настанням холодної пори року вона залишає місця літнього перебування, збирається в численні стада і тоді вже остаточно іде з гір, щоб провести зиму в рівнинних лісах.
За винятком найпівнічніших країн, косуля поширена у всій Європі і здебільшого Азії. Можливо, що сибірську косулю (Capreolus pygargus), як особливий, великий вид, слід було б відокремити від європейської.
Рухи косулі спритні і граціозні. Вона може робити дивно великі дугоподібні стрибки і без помітних зусиль стрибає через широкі рови, високі забори і кущі, плаває і лазить так само добре. Косуля чудово вчуває, чує і бачить; хитра, обережна, але до того ж і дуже довірлива.
Ззаду у косулі світла пляма, так зване «дзеркало». Дитинчата ці (зазвичай двоє) бачать, як вона майорить попереду, і не гублять матір у чагарниках.
Косулі ніколи не утворюють таких великих стад, як олені. Більшу частину року вони живуть сім’єю, самець з однією, рідко з 2—3 самками та їх дитинчатами. Стада з 12—15 особин можна бачити тільки там, де бракує самців. Узимку іноді сходяться декілька сімейств і досить довгий час живуть разом. Телята до наступного періоду тічки залишаються з дорослими косулями, потім виганяються і часто утворюють самостійні стада*. Вдень косуля залишається в одному зі своїх тимчасових надійних притулків; надвечір вона вирушає пастися в молоді чагарники, налісові галявини і луки або на поля; над ранок знову повертається в гущавину лісу або у високі хліби, передніми ногами розриває мох або дерен і таким чином влаштовує собі постіль або лігво для відпочинку. їдять косулі майже те ж саме, що і благородні олені, але вибирають ніжніші рослини. Пожива складається головним чином із листя, молодих пагонів різноманітних листяних дерев, із бруньок хвойних дерев, нестиглих посівних злаків і різних трав. У Сибіру, вони окрім цих і подібних до них видів рослин, їдять пагони полину, перстачу тощо. Косулі дуже охоче лижуть сіль, а чиста вода для них необхідна, але в дощ або сильну росу задовольняються краплями на листі.
Передні ноги у косулі коротші за задні — до речі, це ознака того, що тварина воліє пересуватися стрибками. І стрибки вельми примітні — до 6 метрів.
Після того як скинені дорослим самцем у жовтні або листопаді роги утворилися і розгалузилися знову, а самець здер із них шкіру, що зазвичай відбувається наприкінці березня, найпізніше у квітні, він уже стає не таким нешкідливим. Але все-таки він ще не перебуває у збудженому стані, іноді навіть поводиться як дбайливий батько, бере участь у догляді за своїми і чужими дитинчатами. У середині липня ці прекрасні стосунки припиняються. Його опановує неспокій, пристрасть до боротьби і бійки; сильний самець нишпорить в околицях, погрозливо виходить назустріч іншим самцям, досить часто подає голос, видаючи глухий уривистий звук «бее-бее» або «бе-бе-бе», і починає бігати за самками. Його збудження зростає щодень; він часто з божевільною люттю б’ється зі своїм суперником, нападає й на інших тварин, в окремих випадках на людей, б’є, навіть убиває телят, коли їх присутність здається перешкодою, скажено і нещадно поводиться з самками, які не одразу підкоряються його волі. Косуля буває вагітна приблизно 40 тижнів і, скільки відомо, відрізняється від інших своїх родичів лише тим, що зародок надзвичайно довгий час перебуває в одному і тому ж стані.
Днів із чотири чи п’ять перед пологами вона відшукує собі спокійне місце, по можливості в найбільш відокремленій частині лісу, і там народжує телят. Самки, які дещо молодші, зазвичай народжують тільки одне теля, а старші мають двох, в окремих випадках трьох. Мати дбайливо ховає своїх дитинчат від кожного ворога, що наближається. У ранньому віці телята припадають до землі, щойно почують цей звук; згодом вони рятуються разом із матір’ю. У перші дні життя телят, коли вони ще зовсім безпорадні, самка прагне відвернути від них увагу ворога.
Приблизно на восьмий день після народження мати бере дитинчат із собою на пасовище, а через 10—12 днів вони вже досить сильні, щоб бігти за нею. Тоді вона повертається з ними на колишнє місце, ніби з наміром показати батькові його потомство. Телята смокчуть матку до серпня, але вже на другому місяці від народження їдять дрібну зелену траву. Мати привчає їх вибирати відповідну поживу. На чотирнадцятому місяці від народження вони досягають статевої зрілості.
Уже наприкінці четвертого місяця лобова кістка у косулі утворює опуклість; у наступні чотири тижні з’являються маленькі шишки, які поступово збільшуються, а в зимові місяці пробиваються перші ріжки завдовжки 8—10 см. У березні молодий самець із насолодою і гордістю скидає шкіру з рогів, а в грудні скидає роги. Протягом трьох місяців утворюються другі роги. Вони скидаються трохи раніше, ніж перші, і замінюються третіми. Старі самці скидають роги вже в листопаді.
На косулю полюють майже таким самим способом, як і на інших оленів. Окрім людини, косулю переслідують рись, вовк, дика кішка і лисиця; великі хижаки без розрізнення переслідують великих і малих тварин, дрібні — винятково телят.