Кенгурові, родина Macropodidae
Родина Кенгурові включає як гігантів, так і тварин завбільшки з кролика, але всі вони мають украй дивний вигляд. У кенгуру найбільш розвинена задня частина тіла завдяки надто великим заднім кінцівкам. На противагу їм голова і груди надзвичайно малі. Пересуваються вони майже виключно за допомогою задньої частини тіла, і цим пояснюється її розвиток. Кенгуру може лише дуже незначною мірою користуватися слабкими передніми ногами під час ходіння і схоплювання поживи, тим часом дуже подовжені задні ноги і надзвичайно розвинений хвіст дозволяють йому рухатися стрибками. Задні ноги і хвіст цих тварин, безумовно, найособливіші у всьому тваринному світі. Ноги мають товсте стегно, подовжену гомілку, непропорційно подовжене плесно і товсті, довгі пальці, з яких четвертий має великий копитоподібний ніготь. На задніх кінцівках лише чотири пальці, оскільки бракує великого.
Кенгуру — родина ссавців ряду Сумчасті, що налічує близько 47—50 видів. Пересуваються стрибками. За розмірами поділяються на три групи: кенгурові щури (дрібні), валлабі (середні) і великі кенгуру. У систематичному плані родина розпадається на 16 родів. Довжина тіла 25—160 см, хвоста 15—105 см, маса тіла 1,4—90 кг. Голова відносно невеликау з укороченою або довгою мордою. Вуха великі або вкорочені. У всіх кенгуру у за винятком деревних, задні кінцівки значно довші та сильніші за передні. Передні п’ятипалі, з великими кігтями.
Хвіст відносно товщий і довший, ніж у інших ссавців, і має дуже розвинену мускулатуру. Порівняно із задніми кінцівками передні розвинені слабше. Вони мають по п’ять пальців із круглими й однаково розвиненими нігтями і служать тваринам як руки.
Вагітність у кенгуру триває близько 30 днів. На соску новонароджене кенгуреня висить ще декілька тижнів (у деяких видів 2 місяці).
Батьківщина кенгуру — Австралія і прилеглі до неї острови; широкі, багаті на траву рівнини центральної частини континенту є їхнім улюбленим місцеперебуванням. Одні види віддають перевагу територіям, укритим чагарником, інші — трав’янистим рівнинам з поодинокими деревами, треті селяться в горах.
В окремих видів кенгуру новонароджені дитинчата важать лише 5—7 г, що у тридцять тисяч разів менше, ніж мати. У кенгуру, що мають зріст 1,5 м, довжина новонародженого дитинчати становить близько двох сантиметрів.
Більша частина видів веде денний спосіб життя; але серед дрібних тварин є нічні, які вдень ховаються в невеликих заглибленнях, розколинах скель, куди регулярно повертаються після пасовиська. В більшості країв Австралії, заселених європейцями, кенгуру витіснені. «Уже тепер, — розповідав якось старий бушмен, — на відстані 30 миль навколо Мельбурну навряд чи можна побачити хоча б одного кенгуру. Тварини винищені там безцільним і безладним переслідуванням із боку поселенців».
Їхні улюблені пасовища — багаті на траву рівнини, оточені лісами, порослими чагарником, або розташовані навкруги лісів. Улітку вони віддають перевагу вологим угіддям, узимку — сухим. Кожне стадо має одне пасовище або кілька, з добре уторованими стежинами між ними. Кількість тварин у стаді різна. Я часто бачив стада по 100 кенгуру, але переважно по 50. Дрібні види зазвичай об’єднуються в невеликі групи; я їх бачив по дванадцять разом, дуже часто і поодинці. Одне стадо ніколи не поділяється і не змішується з іншими. На чолі кожного стоїть старий самець, за яким решта членів іде без вагань, точнісінько так, як і вівці за ватажком — бараном. До часу спаровування кожне стадо живе мирно. Але кохання збуджує, і самці тоді часто починають серйозні битви між собою. Після спаровування найстаріші тварини зазвичай відділяються від стада і ведуть самотнє життя у густішому лісі.
Деякі види тримають тіло під час стрибка горизонтально, інші підносять його; вуха в цьому разі закинуті назад, на загривок, тоді як під час спокійного бігу вони підняті. Якщо тварина не сполохана, то робить лише маленькі стрибки, найбільше завдовжки 3 м; але коли стривожена, то подвоює і потроює зусилля. Різні види неоднаково тримають передні ноги: одні відставляють їх від тіла, інші більш притискують і схрещують. Стрибки безпосередньо йдуть один за одним, і кожен дорівнює щонайменше 3 м, а у більших видів нерідко і 6—10 м завдовжки при висоті 2—3 м.
Великі види рідко народжують більш як одне дитинча. Незважаючи на значний розмір деяких кенгуру, вагітність самок триває недовго. У велетенського кенгуру, наприклад, лише 39 днів. Після закінчення цього часу дитинча народжується, як у всіх ссавців. Коли воно прикріплюється до соска, то сосок дуже розбухає і великі губи дитинчати щільно обхоплюють його. Наскільки відомо, молодий кенгуру не ссе, а молоко без жодного зусилля з його боку з соска просто бризкає йому в рот. Майже вісім місяців воно проводить і живиться виключно в сумці. Проте вже тоді час від часу висовує голову з неї, але самостійно рухатися не в змозі.
Їжа кенгуру рослинна; вони віддають перевагу траві і листю дерев, поїдають коріння, кору і бруньки, плоди різних рослин.
Усі види кенгуру без особливих утруднень звикають до неволі, без зусиль вигодовуються сіном, зеленим кормом, листям, ріпою, зернами, хлібом й іншою поживою, не вимагають узимку особливо теплого хліва і при належному догляді досить легко розмножуються. Хоча вони люблять тепло й охоче гріються і ніжаться на сонці, їм не шкодить, проте, і досить сувора, зимова холоднеча та сніг, якщо тільки вони мають сухе і захищене від вітру місце, куди можуть сховатися. Завдяки цій невимогливості і нечутливості до впливу погоди кенгуру наразі є звичайнісіньким явищем у всіх зоологічних садах, і щороку їх вирощують у великій кількості.