Копр священний, або скарабей (Scarabaeus)

Належить до жуків-гнойовиків. Копри скачують із гною великі кульки і всередину кожної кладуть по одному яєчку. Вибравши спочатку невелику кількість гарного, переважно коров’ячого гною, самка всередину кладе яйця, і потім батьки удвох починають качати всю кульку, що збільшується, поки вона не зробиться твердою. При цьому один іде попереду на передніх ногах і підтримує кульку двома задніми ногами, а другий підштовхує кульку ззаду. Під кінець операції кулька стає твердою і гладкою і за розміром досягає 5 см у поперечнику. Коли кульку виготовлено, треба зробити ще одну важку справу — її закопати, для чого спочатку виривається достатнього розміру ямка, куди кулька скочується і зверху засипається. Покінчивши з одним яйцем, батьки беруться до другого, третього, поки нарешті, знесилені, не падають мертвими на місці своєї роботи. Замість того в кульці розвивається нове життя, з яйця незабаром вилуплюється личинка, яка безупинно їсть удосталь заготовлений батьками корм і швидко росте. Через декілька місяців вона одразу ж перетворюється на лялечку, а навесні на поверхню землі виходить уже молодий жук. З’єднавшись у парочки, вони негайно ж починають качати кульки до самої своєї смерті.

У стародавніх єгиптян цього жука вважали символом миру, сонця і хороброго вояцтва, і в храмах розміщували масивні зображення цієї тварини, так звані «скарабеї».

Вельми цікавий випадок спостерігав один художник в Італії; він бачив, як жук, родич священного копра, котив кулю, яка, на лихо, закотилася до ямки; жук старався з усієї сили, щоб витягнути її звідти. Усвідомивши нарешті своє безсилля, він покинув кулю в ямці, попрямував до найближчої купи гною і сховався в ній. Зацікавлений художник увесь час спостерігав. Раптом бачить він, що «його» жук знову виповз, але вже не сам, а у супроводі 3-х таких самих жуків; вони попрямували до нещасної ямки, спільними зусиллями витягнули кулю, і тоді помічники подалися геть, а той жук покотив свою кулю далі.